<№8>

000 010

кань

кунь

比 Бі. [Зближення.]

Щастя.

Вникни у ворожіння.

Первинна вічна стійкість.

Огуди не буде.

Чи не краще відразу прийти? Якщо запізнився — нещастя.

 

1. На початку шестірка.

Володіння правдою — зближайся із завойованим.

— Огуди не буде.

Володіння правдою — наповнення глека : врешті-решт, настає.

— Буде щастя і для інших.

2. Шестірка друга.

Наближайся до нього [володаря правди] зсередини.

— Стійкість — на щастя.

3. Шестірка третя.

Наближайся до нього [володаря правди] – але він не той.

— <..>

4. Шестірка четверта.

Зовні наближайся до нього [володаря правди].

— Стійкість — на щастя.

5. Дев’ятка п’ята.

Явлене зближення.

Й володарю на полюванні потрібно ставити загоничів лише із трьох сторін і направляти дичину, яка тікає вперед.

— Якщо не ставити обмежень городянам, то буде щастя.

6. Вгорі шестірка.

Наближення  вже  позбавлене головного.

— Нещастя.

 

Коментарі:

Досягнення перемоги — завоювання — це лише момент, результат якого має бути закріплений. Дія, спрямована на закріплення перемоги, характеризує цю ситуацію. Перемога полягає лише у взаємному зближенні переможця і завойованої ним області, яка можливе тому, що вона означає знищення і підпорядкування усього того, що є чужим, що нездібне до зближення. Для останнього тут необхідно поставити правильний прогноз майбутнього розвитку, причому доки йдеться не стільки про досягнення добробуту в завойованій області, скільки про запобігання зовнішнім силам, діючим руйнівно. Якщо для попередньої ситуації (війська) момент перемоги є останнім моментом, то для цієї ситуації він виступає в ролі її початку. У нім — ті первинні співвідношення, які підлягають стійкому збереженню на усе майбутнє – глибокому усвідомленню й сприйняттю поняття Воля. Так, справа йде з точки зору того, до кого воно (завойоване) наближається. Для тих же, які наближаються до завойованого, необхідно мати на увазі те, що в цій ситуації можливе найблаготворніше зближення, яким повинні скористатися відразу ж усі здатні до зближення і в тім теж їх суттєве проявлення волі. Запізнення в таких умовах рівносильне відмові, рівносильне перетворенню із співучасника перемоги  в переможеного і розбитого.

В процесі пізнання, поки нове знання ще не досягнуте, доводиться припрацьовувати різні дії для його досягнення. Тут і протиставлення знання незнанню, і приведення в стрункість хаосу переживань, і проникнення в доки недоступну стихію ще не пізнаного, і відмежування від випадкових представлень, що заважають. Але ось пізнання звойоване. Це означає, що усі ці дії доведені до позитивного результату. Тоді в сфері пізнання усе споріднене йому є досяжним, ніщо чуже йому не перешкоджає, наступає повне відчуття волі. Можливо і потрібне зближення нового, вищого пізнання з раніше пізнаним. Те, що зберігає в останньому силу переконливості, незважаючи на досягнення нового пізнання, що стоїть на вищому ступені, відразу ж об’єднується з ним в єдину систему знання і тоді – вільному воля. Ті ж знання попередніх східців, які в даний момент є такими, що запізнилися, тобто є вже непридатними, приречені на загибель. Така проміжна ситуація між завоюванням перемоги і майбутньою виховною її дією. Текст виражає це так:

Наближення. Щастя. Вникни в ворожіння, і від первинної вічної стійкості огуди не буде. Чи не краще відразу прийти? Хто запізниться, тому — нещастя.

1 _ _

Найдальшим від переможця і в той же час найподатливішим є його коло підлеглих позбавлених можливості самостійно діяти, але ж: «В пригоді — думай о свободі»; «Хоч спина гола — та своя воля». Підлеглий найінтенсивнішим чином прагне наблизитися до переможця («Своя воля добра, та не пожиточна»), бо в нім особливо відчувається далекість від переможця, який (зважаючи на попередній коментар) з’являється тут як носій нового, істинного пізнання, : як володар правди й носієм нової волі. Стосунки тут, на початку зближення, ще надзвичайно прості, позбавлені химерності і штучності. Тому «володар правди» повний нею (волею), як простий  глиняний глек повний водою. Не у зовнішності його справа, а в змісті носія нової волі. Кожен той, що наближається до нього, навіть діючи заради себе самого (своєї волі), здійснює все ж те, чого вимагає ситуація, хоча і знає, що: — «І вовк на волі, та й виє доволі». Тому, приходячи до нього (володаря правди) беззастережно, до кінця, він творить щастя й волю не лише для себе, але також і для інших. Пасивно зберігаючи своє знання, він включається разом з ним в усю систему знову завойованого рівня світобачення і утворює для останнього як би межу, що оформляє його. У цьому корисна дія простого народного розуму, здорового глузду про волю, який замінюється іншими типами пізнання на подальших етапах. Текст виражає це наступними словами:

На початку слабка риса. Наближайся до того, хто має правду. Огуди не буде. Він повний правдою, як наповнений глек. Повністю прийдеш до нього, і буде щастя і для інших.

2 _ _

Те наближення, яке мислиться тут, — це не зовнішня, не чисто просторова близькість, а зближення по суті, для якого визначним є лише внутрішнє співзвуччя й співчуття – «Неволя і плаче, неволя і скаче». Тому в процесі цієї ситуації в першу чергу враховуються її ритм і співчуття цього ритму. Ми вже неодноразово бачили, що процес, виражений в тій або іншій шестиграмі, представляє собою ритм двох хвиль, в яких друга і п’ята позиції виражають вищі точки розвитку кожної хвилі. Тому між ними існує така саме внутрішня спорідненість. Тут воно ще підтримане протилежністю сил світла (5) і пітьми (2), а отже, і їх взаємним тяжінням. При усьому цьому тут обі ці сили займають свої позиції нормально. Тому саме між ними можливе найправильніше, найплідніше зближення. Якщо у цьому вся суть цієї шестиграми, то в цій рисі вона виражена понад усе, по суті, лише в поняттях, тоді як її образна розробка в представленнях буде показана в тексті п’ятої риси. Тут також відзначається той момент в пізнанні, який характеризується пристрастю, тяжінням до пізнання, але також і повною можливістю реалізувати це тяжіння волі. Воно є, і ніщо йому не перешкоджає. Останнє навіть виражається чисто графічно: адже між другою рисою (суб’єкт бажання) і п’ятої (об’єкт бажання) немає сильних, таких  рис, що можуть чинити опір. Проте на цьому етапі («Се пряме безвілля») мається на увазі лише наближення, але ще не досягнення об’єкту бажання волі. І якщо для п’ятої позиції, як побачимо, буде характерне повне і досконале пізнання, то для даної — лише прагнення до нього і володіння ним не реально, а лише в ідеалі. Останнє все ж можливо, тому що грань між внутрішнім та зовнішнім тут знищена силою співзвуччя і взаємного тяжіння їх. Ці думки тут дані лише в натяку дуже скупого тексту, але вони поза сумнівом витікають з усієї системи пам’ятника КЗ і потрібні для гідного насичення понад міру лаконічного тексту :

Слабка риса на другому місці. Наближайся до нього [володаря правди]   зсередини. Стійкість — на щастя.

3 _ _

Прагнення до об’єкту — вищого ідеалу — залишається і тут, але сприятливіші умови вже минули. Тут йдеться про тих, що запізнилися (бо, мабуть, борсались  у своїх  сумнівах – «Вольні, вольні, — на все не довольні»), про яких говориться в тексті самої шестиграми. Вже само прагнення є сила, а наявність сили потрібна, але викликає й протиборство. Так, суб’єкт тут лицем до лиця протистоїть усім негативним силам, які в коментаторській літературі іноді розглядаються як інфернальні. Це виражено і в тому, що тут є готівковим лише прагнення до ідеалу при повній неможливості здійснення його, бо якості, що так благотворно діяли на попередній ступені,: співзвучність, співчуття, адекватність (нормальність), зосередженість, — повністю відсутні тут. Останнє можлива лише на другій і на п’ятій (центральних в триграмах) східцях, перша ж і друга — на цій позиції відсутні: і третя і шоста позиції зайняті однорідними і тому неспівзвучними силами, і третя, непарна позиція   зайнята не по нормі слабкою рисою. Це вкладено в слова лаконічного тексту.

Слабка риса на третьому місці. Наближаєшся до нього [володаря правди] , але він не той.

4 _ _

Після пережитої кризи, наближення знову можливе, проте внутрішня спорідненість вже не відновиться. Для неї час вже упущений. І єдине, що тут можливо, — це зовнішня, просторова близькість, яка в цих умовах теж значуща.

Якщо мова була про внутрішню спорідненість понять, то тепер справа йде про близькість їх зіставлення –«Гарно на сім світі, що хотіти, те чинити». При цьому, звичайно, грані зіставлених понять розділяють їх, як і сполучають, тобто «зближують«. Для удачі тут потрібна лише стійкість збереження такого «status quo». Прадавня коментаторська традиція вважає цю близькість «близькістю до правителя та його радників», між якими вона може підтримуватися не через внутрішнє співзвуччя, а лише через підпорядкування радників верховній владі.

У тексті читаємо тільки:

Слабка риса на четвертому місці. Зовнішнє наближення до нього [володаря правди]. Стійкість — на щастя.

5 ___

Якщо в попередньому зближення розглядалося з боку тих, хто наближаються, то тепер воно розглядається з боку того, до кого наближаються. Хоч він і володар правди, але й в нього виникають думки – «Дай кому волю, а сам підеш в неволю».  Цей об’єкт зближення виражений єдиною світловою рисою, до якої через полярність тяжіють усі інші. Тут досить однієї якості цього об’єкту, його явності, яке повідомляє відтінок явності усьому процесу зближення. Проте це не пасивне допущення безформного і вільного зближення, а абсолютно певне оформлення свободи тих, що зближаються, бо: — «У полі — дві волі». Воно виражене в образах, запозичених з обрядів древнього Китаю. Як на це вказує один зі значних коментаторів — сунський Чен І-чуань, вже при династії Чжоу існував культовий обряд царського полювання, при якому загоничі ставилися лише з трьох сторін поля. Четверта ж сторона бувала відкрита, і дичина, яка бігла від  царя, що полює, могла вільно уникнути смерті. Таким чином, виявлялися убитими лише ті тварини, які йшли прямо на мисливця, яким якби «життя не було потрібне» і вони якби «самі віддавали його йому«. Вважали, що така дія царя є так сильно діючим прообразом для усього населення («Що то за господар, що свойого добра не глядить»), що виявляються зайвими всякі інші заборони. Так виражена ця свобода, оформлена все ж рамками необхідності. Порівняно поширений текст виражає це в наступних словах:

Сильна риса на п’ятому місці. Явлене зближення. Цареві слід ставити загоничів лише з трьох сторін і упускати дичину, яка тікає попереду. Тоді для городян не буде заборон. Щастя.

6 _ _

Останній ступінь вказує на деякий перерозвиток. Таким перерозвитком і вже є зближення. У нім втрачено відчуття об’єкту зближення, і залишається лише само наближення невідомо до чого. Одне безцільне прагнення, але ж: — «В клітці є пити, їсти і хороше сісти, та нема волі». Безвихідність цього стану в лаконічній фразі тексту виражена так:

Вгорі слабка риса. Наближення до нього [володаря правди] позбавлене головного. Нещастя.

Добавить комментарий