<№11>

111 000

кунь

цянь

      Тай [Розквіт.]

Мале відходить, велике приходить.

Щастя, розвиток.

 

1. На початку дев’ятка.

Коли рвуть очерет, інші стебла тягнуться за ним, оскільки він росте пучком.

— Похід — на щастя.

2. Дев’ятка друга.

Охопи і околиці. Потрібно спливти на річці. Не залишай далеких, бо особистій дружбі — кінець. Вдасться бути у згоді з цілеспрямованими діями.

3. Дев’ятка третя.

Немає рівної поверхні, яка залишилася б без вибоїн; немає відходу без повернення.

— В труднощах будь стійким,

— огуди не буде. Не засмучуйся на свою правду.

— В живленні буде благополуччя.

4.  Шестірка четверта.

Стрімкий політ.

— Не розбагатієш із-за своїх сусідів.

Немає заборон через правдивість.

5. Шестірка п’ята.

Імператор І відправляв наречених, і від цього була благословення.

— Первинне щастя.

6. Вгорі шестірка.

Міський вал знову обрушиться у рів.

— Не дій військом. У своєму місті виявляй свою волю. Стійкість — на жаль.

 

Коментарі:

Мабуть, ні в одній шестиграмі не зустрічається таке гармонійне співвідношення основних категорій — світла і пітьми, як це дається в цій шестиграмі; хоча обидві сили — світло і пітьма — визнаються рівноцінними, але все таки теоретична перевага віддається активній, відцентровій силі світла перед пасивною, доцентровою силою пітьми. Це виражається в тому, що сила світла називається іноді (як і в даному випадку) великою, а сила пітьми — малою. Силі світла властиво прагнення увись, тоді як сила пітьми тяжіє вниз. Але у світі події, що відбуваються на благо, лише при гармонійному поєднанні обох сил, які ідеально схильні до взаємодії. Односторонній перерозвиток однієї з них за рахунок іншої призводить до згубних наслідків. У цій шестиграмі уся сила світла зосереджена внизу, а сила пітьми — вгорі. Тому, якщо взяти до уваги вказані вище за спрямованість їх руху : світла — вгору, а пітьми — вниз, то ясно, що тут, більш ніж де-небудь, вони приходять у взаємодію, маючи найширший доступ один до одного. Можна це розглядати і з іншого боку: внутрішнє тут заповнене чистою силою творчості, а зовні його чекає виконання, тобто повна можливість здійснення творчого задуму, якому ніщо не чинить опору, а зовнішнє середовище в щонайповнішій податливості підкоряється йому. Тому недивно, що ця максимальна можливість творення в традиції іньцзиністів приурочена до весни як до періоду максимального розвитку творчості в природі. По міфологічних переконаннях Китаю, навесні активна сила світла діє зсередини, від кореня рослин, обумовлюючи їх зростання, а сила пітьми, як матерія обростає її і забезпечує  зовнішню видимість реалізованості сили світла, що творить, як би вдягає її, і вона дістає можливість щонайповнішого розвитку, бо в цій ситуації приходить усе велике, а нікчемне — відходить. Проте це не може тривати вічно, це лише тимчасова ситуація, яка, як весна восени, повинна змінитися протилежною ситуацією, вираженою в наступній (12-й) шестиграмі. У їх чергуванні виражається природний ритм, в якому руйнування таке ж потрібне, як і творення. Тут мимоволі згадуються слова Гете : «Природа винайшла смерть, щоб мати багато життя«.

В переведенні на поняття, що стосуються процесу пізнання, — це та ситуація, коли після настання досягається повна гармонія між накопиченим раніше знанням і пізнанням, придбаним знову (новими знаннями), до такої міри, що грань між ними стирається і вони є єдиною сумою знання, що стоїть до того ж в повній гармонії до мети його здійснення. Таке розуміння виникає в творах коментаторів більше із загальної теорії і з образу самої шестиграми, з дуже лаконічного тексту:

Розквіт. Мале йде, велике приходить. Щастя. Розвиток.

1 ___

Тут починає свою дію сила світла, що йде від низу до верху, зсередини назовні. Її дія не обмежується однією цією позицією, але поширюється і на наступні, зайняті тією ж силою світла. Вона тут захоплює за собою усе органічно пов’язане з нею – «І світ його піднявся вгору». Якщо кожною силою і викликається до життя протидія, то тут — той момент, коли все підпорядковане. Але протидія може бути і внутрішнім промовцем, наприклад, у сфері етики (спокуса, діюча внутрішньо), так що, поки вона не викрита, вона з’являється як власне волевиявлення діяча, і зовнішнім, не захоплюючим діяча, а тим, що пригнічує його. Захоплення і насильство — ось два, так би мовити, спокусника, що відхиляють діяча від його нормального шляху. На цій позиції, що представляє найбільшу глибину внутрішньої сфери діяча, в ситуації перемоги над опором і гармонійної єдності протилежностей, це перемога в першу чергу над внутрішньою спокусою, бо – «Є і буде, і знаємо де взяти». В результаті її і зовнішній тиск стає цілком переборним, і похід проти нього повинен увінчатися успіхом – «Запряла пучками та надбала ручками». Тому центральне прагнення зовні тут закономірно і приносить кращі плоди – «Світла душа в мене вступила». У тексті це втілено в наступний образ:

На початку сильна риса. Коли рвуть очерет, інші стебла тягнуться за ним, оскільки він росте пучком. Похід — на щастя.

2 ___

У кульмінації внутрішнє розкриття творчої сили світла, що повинно тягнутися рішуче за всім. Нею (творчою силою) має бути охоплена навіть периферія, навіть самі занепадницькі елементи («Лихо не без добра») мають бути прийняті нею так само, як і ті, що повні рішучості і  ті сили, які наважуються «спливти на річці«, — вибитися в житті. Тут недостатньо обмежитися сприянням близьким, спорідненим силам, як це було на попередній ступені. При універсальності дії сили творчості на цій ступені її розвитку не мають бути залишені і «далекі«, бо тут гине саме поняття особистих прихильностей, як і усе, що обмежує особистими інтересами універсальність і об’єктивний розмах творчості. Така особиста дружба лише перешкодила б цілеспрямованості — якості, яка тут заслуговує на особливе заохочення, бо метою є творча дія на усе оточення діяча. За таких умов вже ніщо зовні не може створить  дії, що пригнічують його, і тим самим і  внутрішній аспект сил опору не може спокусити його, бо уся його спрямованість спрямована зовні – «Немає злого, щоби на добре не вийшло». Текст розвиває ці думки наступною формулою:

Сильна риса на другому місці. Охопи і околиці. Застосуй спливаючих на річках. Не залишай далеких. Особистій дружбі — кінець. Удостоїшся похвали за цілеспрямовані дії.

3 ___

Навіть у такій вдалій ситуації криза все ж залишиться кризою, бо тут уперше здійснюється реально перехід від внутрішнього до зовнішнього. Тут творчість стикається з довкіллям, в якому вона повинна проявитися. Це не може бути позбавлено труднощів, і, як нагадування про обмеженість в часі всякої творчості, звучать перші слова тексту, ясні і без коментаря. Але стійкість самої сили творчості дає можливість перенести труднощі. Внутрішня правдивість творчості тут так органічно властива їй («Мов чарами відвело»; «Мов небо розтворилося»), що виявляється зайвим піклуватися про неї, бо недоліку в силах, що живлять її, не буде. У цьому сенсі розуміється текст:

Сильна риса на третьому місці. Немає рівної поверхні, яка б залишилася  без вибоїн; немає відходу без повернення. Якщо у труднощах будеш стійким, — то хули не буде. Не засмучуйся на свою правду: в живленні буде благополуччя.

4 _ _

Ми бачимо, що в цій шестиграмі виступають у взаємному русі назустріч сила світла і сила пітьми. Останній властиве прагнення вниз. На четвертій позиції починає уперше діяти сила пітьми. Тому тут особливо виражається її стрімкий політ вниз. Суть виконання — абсолютно податлива і пластична матерія прагне вдягнути творчий імпульс, що піднімається знизу. Тільки спільно з ним може діяти сила пітьми. Сама по собі вона не насичена дійсністю, вона «не багата«. Але якщо діяльність творчості не зустрічає ніяких перешкод і усі її сили можуть діяти спільно, починаючи із першого же імпульсу (як це показано в тексті першої риси цієї шестиграми), то і сила пітьми тут не затримується нічим у своєму прагненні до творчої сили світла. «Сусіди» сили, діючої на цій позиції, — такі ж сили пітьми на двох верхніх позиціях, — абсолютно узгоджені з нею. Тому і тут, як і на першій позиції, не вимагається ніякого попередження, наприклад, про необхідність щирих стосунків з оточенням. Вони тут охоплені тим же прагненням («Роби ревно і ходи певно»), і правдивість стосунків розуміється сама собою. Завдяки цьому тут можлива така повна перемога над протиборчими силами, що вони, будучи підпорядковані повній гармонії досягнутого раніше і придбаного в сьогоденні, із супротивника перетворюються на союзника. Здоланий опір стає рушійною силою.

Тут мається на увазі той момент в процесі пізнання, коли знання, накопичене раніше, перетворюється із суми ідей, відмінних від змісту нового пізнання, в суму ідей, включених з ним в єдину систему і тому підтримуваних ним – «Люди знайшовши та числять». Необхідно обмовитися, що таке розуміння тексту властиве лише коментаторам обраної нами приватної, критичної школи, особливо Оу-і і Дяо Бао. Такі стовпи офіційної ортодоксії, як Чень І -чуань і Чжу Сі, розуміють це місце абсолютно інакше, ділячи фрази тексту іншими розділовими знаками, розставленими в інших місцях. Але, як справедливо вказав вже Дяо Бао, обоє вони здійснюють грубу філологічну помилку, не враховуючи прадавнього коментаря «Сяо сян чжуань». Усі ці думки виражені в тексті так:

Слабка риса на четвертому місці. Ті, що нестримно летять вниз не багаті, але усі вони із-за своєї близькості не мають потреби у попередженні про правдивість.

5 _ _

Вже на попередній ступені сила цієї ситуації розквіту позначається в тому, що усі гальмівні дії можуть бути втілені в благотворних – «Як світло йому засвітилось». На цій позиції це досягає ще більшої інтенсивності завдяки тим якостям, які символізовані тут. Це, по-перше, якість податливості, відсутності відсталості (слабка риса) у того, хто займає (п’яту) позицію зовнішньої, виявленої (верхня триграма) кульмінації. По-друге, це якість взаєморозуміння вищих і нижчих (виражене в «відповідності» – «Став на лад»). Такими якостями характеризується, наприклад, правитель, що (вже став – «Батькова дитина»), не відривається від керованих їм підданих, а навпаки, завжди вступає з ними в найтісніше спілкування – «Як по душі маслом», такий, що йому стало стидно («Не знає, на яку ступити»), рідниться з ними. Це виражено в легенді про імператора І, що віддав дочок заміж за своїх підданих, яким вони як дружини повинні були підкорятися, незважаючи на своє походження.

Як би не було піднесено знову придбане пізнання (нове знання), — як би не були глибокі помилки в раніше накопиченому досвіді, — тут між ними відбувається така гармонізація, що помилки вже не виявляють негативної дії і сама їх помилковість може бути використана для позитивного досвіду, оскільки повністю пізнана їх помилковість. Це можливо лише при кінцевій безсторонності суб’єкта. У тексті дані наступні образи:

Слабка риса на п’ятому місці. Імператор І видав заміж своїх дочок і так благословив їх на первинне щастя.

6 _ _

Вже вказувалося, що навіть цей максимальний розквіт є лише одна з ситуацій. Як тимчасова ситуація він не може тривати вічно («Проминуло, як не було»), а, природно, повинен кінчитися, тобто перейти у свою протилежність — в занепад, якому присвячена наступна шестиграма. Насправді, якщо кожна шестиграма зображує розвиток цієї ситуації в часі, а п’ята позиція виражає максимум цього розвитку, то шоста позиція вже може виражати тільки занепад, тільки зниження досягнутих результатів. Крім того, це верхня риса триграми, виконанню якої властива якраз не сила, а слабкість (слабкі риси), тому тут інтенсивніше чим де-небудь проявляється слабкість суб’єкта. Усе, що було йому підпорядковано на попередніх східцях, починає виходити з підпорядкування, придбає самостійність, і починається розпад. Розпад відбувається з необхідністю, і до цього потрібно віднестися, як, наприклад, до природного і необхідного настання осені в кругообігу календарного року. В усякому разі, при слабкості суб’єкта спроба застосувати військо не приведе  до добра. Його воля не буде прийнята до виконання, а, навпаки, усе, що  йому  підкорялося почне виявляти свою власну волю: «із міст буде заявлена воля» [із самоуправних об’єктів]. Але не лише активне втручання силою тут не призводить до благих наслідків. Навіть одне відстале і пасивне бажання зберегти досягнення минулого — тут безрезультатне, бо час занепаду вже настає, а відстале збереження минулого лише затримує в цьому періоді відміни до занепаду. Буде лише втрачено непродуктивно час, про який доведеться пошкодувати. Текст це виражає так:

Вгорі слабка риса. Міський вал падає назад в рів. Не застосовуй військо. З дрібних міст буде заявлена їх власна  воля. Стійкість — на жаль.

Добавить комментарий