<№13>           

101 111

цянь

лі

同人   Тун жень [Ріднить (Однодумці).]

<Ріднить> на полях; звершення;

<1> — сприятливий брід через велику річку

<2> — сприятлива княжичеві стійкість;

 

1. На початку дев’ятка.

Ріднить у воротях.

— Хули не буде.

2. Шестірка друга.

Ріднить в храмі предків.

— Жаль.

3. Дев’ятка третя.

Заховай зброю в чагарниках і піднімися на їх високе узгір’я. І через три роки не підніметься <зброя>.

4. Дев’ятка четверта.

Піднімуться на самий вал і не зможуть напасти.

— Щастя.

5. Дев’ятка п’ята.

Однодумці спочатку <вигукують> «слава!» і «слава», а потім сміються.

Великі війська, долаючи один одного, зустрічаються.

6. Вгорі дев’ятка.

Ріднить в передмісті.

— Розкаяння не буде.

 

Коментарі:

Хід особистого розвитку закінчився на попередній шестиграмі. Він привів до занепаду, але і до подолання цього занепаду. Якої б висоти не досяг розквіт ще попереднього процесу, тут, після занепаду, доводиться починати підйом спочатку. Але цього разу це робиться вже спільно з іншими із соціуму, бо тільки – «Голос народу — голос Божий!». Для такої спільної дії необхідно, щоб ці люди гурту (братства) мали тотожне положення і тотожне цілеспрямування. Так настає пора дії однодумців. Гуртуватися усі починають з абсолютно необробленого ґрунту, з «пустки», на якій саме і може початися їх подальший розвиток. Вона (ця пора) у разі такої спільної діяльності може охоплювати великі і небезпечні дії, перебрести через велику річку життя, але для таких серйозних дій потрібна стійкість вже кожного і повна благородства, «стійкість шляхетної людини» – «Громада одного вспоможе». Може виникнути питання, чому тут процес повинен початися з абсолютно необробленого, — вогкого ґрунту, покинутого усіма. На це відповідає коментатор Су Мэй-шань: «Пустка — це земля, якої ніхто не домагається. Якщо я стою на такій землі, то усі, хто прослідують за мною, дійсно будуть зі мною єдині, бо без такого дійсного об’єднання хіба ж вони могли б піти за мною на пустку?.» А в українського народу з древніх часів існує заповідь – «Гуртом і Богу добре молитись» . Символічно, як образи, це єднання виражене вже і в самій шестиграмі, де верхня триграма символізує небо, а нижня — сонце — світло. Образ світу, побудований в свідомості людини, хоча і відображує його правильно, але ніколи не відображує його з абсолютною вичерпною повнотою. Тому під терміном «світ» зазвичай мають на увазі лише пізнаний світ; на цьому ж ступені, на якому починається нова пізнавальна хвиля, безумовно вимагається виходити з чистої даності, що включає як пізнане, так і ще не пізнане; останнє такою мірою, що його присутність здатна змінити звичні контури світу, бо це — початок нового пізнавального процесу. Так, рівновага образу світу порушена настільки, що не встановлені ще ніякі грані, що розділяють об’єкти, і усе пізнається наново в контекстах нових оточень. Ця необхідність пройти через весь світ наново символізована в образі броду через велику річку, бо і у Природі – «Добре ріці з потоками»; «З поміччю річки течуть, а без помочі не потечуть». Але цього разу людина проходить увесь цей шлях вже не одна, а зі своїми однодумцями. Тому, хоча і залишається необхідною її особиста стійкість, проте їй ще необхідно і інше: уміння діяти не за особистими бажаннями, хоча і не без них, але, головне, в ритмічному співзвуччі з іншими – «Добре ся там діє, де два оре, а третій сіє».  У точному і короткому формулюванні це виражає  коментатор Оу-І: «Людина, бажаючи пізнати суть елементу одностайності, повинна скористатися силою нового акту пізнання і знання, придбаного раніше. Але особливо їй не можна домагатися цього з пристрасністю, проте і залишаючись безпристрасною, вона нічого не знайде. Як мовиться, коли ритмічно прийде час, то і ідея сама собою проявиться. У цій праці душі найважливіша заповідь — це не забувати і не допомагати». Такі думки висловлюються в коментаторській літературі з приводу тексту:

Однодумці [знаходяться] на пустці. Розвиток. Сприятливий брід через велику річку. Сприятлива стійкість великої людини.

1 ___

На шляху одностайності потрібна абсолютно повна спільність і недопустима особиста відособленість – «Добре тому, хто вдвох». Не можна залишатися у власній оселі, а потрібно вийти з неї ззовні. Але цей процес тут тільки починається, людина ще стоїть у воротях, бо вже рішила, що: — «Товариство з кимсь треба мати». Проте, вийшовши з воріт, вона зможе піти на «пустку», з якою починається побудова нового розвитку в цій ситуації. У тексті ми знаходимо наступні слова:

На початку сильна риса. Однодумці [знаходяться] у воротях. Хули не буде. 

2 _ _

Правильна відповідність другої і п’ятої рис виражає тут одностайність – «Один, як ні одного». Проте ще великий вплив на цю позицію робить минуле, виражене попередньою рисою. Людина в такому стані охоплена минулим. Вона точно перебуває в «храмі предків«. Але там вона перебуває на місці, — іншими словами, затримується на місці. Ця затримка виявляється причиною жалю, який повинен наступити. — Причини такої помилки на цій ступені у тому, що, незважаючи на правильність нового пізнання, особистий накопичений досвід минулого виявляється занадто слабким (згадаємо про Занепад в потоці ситуацій минулого особистого розвитку), тому людина буває занадто сильно охопленою безпосереднім спогляданням і не може вийти за межі раніше надуманого образу світу, що склався у їх свідомості, але у неї вже присутня інтуїтивна свідомість – «Хоч і ошукаюся, то там де всі люди». У тексті сказано:

Слабка риса на другому [місці]. Однодумці [знаходяться] у храмі предків. Жаль.

3 ___

Те, чого не вистачало на попередній ступені, — накопичений раніше досвід і свідомість, — отримує імпульс до ще інтенсивнішого розвитку. Але час, в якому може проявитися благотворна дія одностайності, ще не наступив. Він настане лише з переходом до п’ятої позиції, що має «однодумця» на другій. Так, у момент кризи, незважаючи на повне бажання скласти зброю і мирним шляхом піднятися на високий пагорб — на вищу за значенням п’яту позицію, це залишається недосяжним упродовж тривалого терміну. Три роки безуспішного очікування передують бажаному досягненню – «Хто став в ряду, то держи і біду». Для досягнення потрібна повна гармонія колишніх (старих) знань і нових знань. Тут же в реакції на недостатність досвіду останній застосовується надмірно, так що є небезпека підмінити ним нове знання, як зброю заховати в чагарниках. Таке положення в кризі текст вдягає у наступні образи:

Сильна риса на третьому [місці]. Приховаєш зброю в чагарниках. Станеш сходити на високий пагорб, [але] три роки не звеличишся.

4 ___

Оскільки криза вже минула, то, здавалося б, тут саме повинне наступити досягнення наміченої мети — єднання з іншими людьми. Але воно символізоване відповідністю другої і п’ятої позицій. Тому четверта позиція означає момент, безпосередньо передуючий самому єднанню. Якщо це не зрозуміло, то можливі спроби інтенсивної і незрілої (а тому і безуспішною) агресії. Необхідно зрозуміти це і в мить, коли здається, що можливість настання зовсім близька, затриматися і дати ситуації назріти абсолютно закономірно. Це виражено в досить ясному образі тексту, суть якого в додатку до пізнавального життя Оу-І тлумачить так: «Новий акт пізнання і колишнє знання абсолютно гармонізовані, але, хоча спочатку людина охоплена почуттям наполегливості, згодом вона дізнається, що із-за цієї наполегливості вона не може досягти істини, і, врешті-решт, в змозі, при  повній безпристрасності, істина проникає в неї і це переводить людину у стан щастя». Текст це виражає так:

Сильна риса на четвертому [місці]. Піднявшись на міський вал, не наважуйся на атаку. Щастя.

5 ___

Одностайність («Що громада, то і я»)- основна мета цієї ситуації — не досягається просто. Це видно з утруднень, обкреслених на попередніх східцях. Спочатку шлях, повний труднощів, відчаю і відчуженості, і лише потім — задоволення. Це дає себе відчувати навіть тут, де можливе максимальне виявлення одностайності, в кульмінації зовнішнього прояву процесу (п’ята позиція з її правильною відповідністю другій). Але тут найбільше виступає вимога перемоги над собою, відмічена ще на першій позиції. З приводу цього коментатор Чжен Хай-жу говорить: «Перемога над великими військами — це не перемога над третьою і четвертою позиціями (якими відмежована від п’ятої друга), а перемога над цими позиціями у власній душі. Як тільки особисті помисли виникають усередині, так шляхетні люди виявляються розмежованими дев’ятьма заставами. Яка це величезна трудність: перемогти себе. Без великих військ чи впораєшся з нею»? А інший коментатор, Ян Чэн-чжай, помічає: «Немає більшого війська, чим твоя свідомість. Зброя і щити перед нею — дрібниця«. Так, відмовившись від своєї особистої обмеженості, можна розраховувати на зустріч з однодумцями в уже організованому гурті чи навіть у січовому коші – «Отаманом артіль кріпка». Текст говорить про це так:

Сильна риса на п’ятому [місці]. Однодумцями — спочатку вигуки і крики, а потім сміх. Великі війська переможені, [і буде] зустріч.

6 ___

Усе позитивно діюче в перерозвитку виявляється поганим. Байдужість, така необхідна для досягнення одностайності, тут, коли мета вже досягнута, виявляється байдужістю. Процес вже не в центрі уваги, а на околиці. Тому не буде ні розкаяння, ні іншої емоції. Але в байдужості намічається антитеза цієї ситуації — зречення. Су Мей-шань із цього приводу пише: «Немає того, до чого тяжієш в єднанні, тому немає і розкаяння. Ніхто не стоїть поруч, тому і прагнення ще не досяжне«. Можна було б тут чекати розкаяння. Проте байдужість знімає його, але це не зрозуміло само собою, тому текст прямо вказує на відсутність розкаяння:

Вгорі сильна риса. Однодумці на околиці. Не буде розкаяння.

Добавить комментарий