Книга змін. Переклад Віктора Перконоса китайського класичного «І-цзін»

<№15>       

001 000

кунь

гень

   Цянь [Упокорювання Звершення.]

Княжичеві — мати досконалість — <щастя>.

 

1. На початку шестірка.

Упокорений з покірливих шляхетна людина.

— Потрібно перебрести через велику ріку. Щастя.

2. Шестірка друга.

Проголоси упокорювання.

— Стійкість на щастя.

3. Дев’ятка третя.

Працюй над упокорюванням.

— Благородній людині — мати закінченість.

— Щастя.

4. Шестірка четверта.

<2> — Прослав упокорювання.

<1> — Нічого несприятливого.

5. Шестірка п’ята.

Не розбагатієш із-за своїх сусідів.

— Сприятливість і треба наступати і нападати.

— Нічого несприятливого.

6.  Вгорі шестірка.

Проголоси упокорювання.

— Сприятливість і треба виступити військом [в каральні походи

на (міста) і країни].

 

Коментарі:

Володіння великим надбанням, свідомістю усієї повноти світу, могло б бути кінцевою метою, якби у світі допускалася можливість зупинки – «А що ж робити! на те Божа воля». Адже, основним положенням Всесвіту є вчення про мінливість, про безперервну рухливість світу і про те, як повинна людина гармонійно включатися в цей рух. Тому зупинка в розвитку є не зупинкою, а відставанням, що викликає конфлікт зі світовим розвитком, що може виявити й нову біду, яку вже застарілими й відпрацьованими методами уже не здолаєш, а – «Бідою біді не поможеш». Тому, якщо зупинитися навіть на висоті найбільших досягнень, то і в такій зупинці не буде правильного відношення до світу. Але рухатися прямолінійно далі вже не можна, бо на попередньому ступені досягнуто усе, чого потрібно було досягти. Отже, тільки повна відмова від вже досягнутого може гарантувати можливість подальшого розвитку, що йде в ногу з розвитком світу. Така необхідна відмови від особистих досягнень називається «упокорюванням» і виражається в образі самої шестиграми, в якій під знаком землі (Кунь) поміщений знак гори (Гень). Гора повинна взагалі то височіти над землею, і якщо вона знаходиться під землею, то в цьому з граничною лаконічністю виражений образ упокорювання – «Вдар лихом об землю». Таке положення не повинне відлякувати людину, бо тільки в нім  можливий подальший розвиток, причому цей розвиток має бути плідним: воно має бути доведене до кінця, до завершення. У цьому сенсі в тексті говориться:

Упокорювання. Розвиток. Шляхетну людину чекає завершення.

1 _ _

На першій ступені упокорювання показується в найінтенсивнішій, але і в найзагальнішій формі – «Гіркий світ, а треба жить!». Тому неможливо конкретизувати його в специфічному образі. Можливо лише вказати на те, що у людини, що має цю властивість, виникає необхідність у подоланні величезних труднощів, бо завдяки цій властивості він схильний і спроможний до такого подолання. Це зрозуміло, оскільки тут ця властивість розглядається в її невиявленому стані, а тому не вказується і її практичне застосування; з іншого боку, упокорювання, судячи по композиції «Книги змін», взагалі властиве людині, яка на попередніх етапах досягла вже величезних результатів і тому здатна на подолання і найбільших труднощів – «Гей! не з горя ж і біди». Текст виражає це так:

На початку слабка риса. Упокорений з покірливих шляхетна людина. [Йому] потрібно перебрести через велику ріку. Щастя.

2 _ _

На другій позиції виникає щось на зразок конфлікту між специфікою усієї шестиграми (упокорювання, тобто не виявлення, відступу в тінь і тому подібне) і характером другої позиції, сенс якої полягає в тому, що на ній сповна виявляються внутрішні якості. На вирішення цього протиріччя чинить вплив і те, що ця позиція передує наступній, на якій найінтенсивнішим чином проявляється зміст поняття упокорювання – «За терпіння, дасть Бог спасіння». В результаті виявляється, що виявлення внутрішньої властивості тут все ж відбувається, але ця властивість — упокорювання, тобто те, що не може виразити себе само, а виражається лише в самовіддачі, в співзвуччі з тим, що виражає себе. Гармонійність розвитку тут може бути легко порушена тим, що увага, яка приділяється вираженню власної властивості, буде сильніша за саму властивість — упокорювання: не виразивши себе в першу чергу. Тому до щасливого результату тут приводить лише стійке і непохитне упокорювання («Люди посіявши, та ждуть»), або, як про це говорить текст:

Слабка риса на другому [місці]. Співзвучне упокорювання. Стійкість — на щастя.

3 ___

Момент кризи тут виражений вже в самому образі триграми. У символі «гора» третя риса як самовознесена зображує специфіку гори, що височіє в довкіллі. Але на цій позиції саме відбувається зіткнення «гори» з «землею«, а саме вершини гори із рівниною поверхні землі. Так зміст упокорювання тут виступає з особливою силою; але для цього і завдяки цьому для повного володіння таким упокорюванням потрібна і найбільша напруга. Тільки інтенсивною працею досягається упокорювання; воно ймовірно може бути виражене в образі гори (бо сенс її — височіти), над землею, що вже схилилася ще нижче, яка має бути в цей час найнижчою. І тільки людина, що має такий відпрацьований уже метод  упокорювання, може довести свою справу до кінця і, виконавши усе, що вимагається часом і положеннями методики, стати в правильне відношення до світових звершень (деколи просто – «Скажи — лихо, та й мовчи»), і тільки тоді можливо досягти щастя. Така людина якщо для себе і досягне, вже у минулому, повної перемоги над всяким злом, то тут вона повторно вступає з ним у боротьбу, для того, щоб своєю боротьбою подати приклад іншим. Тому і в тексті говориться:

Сильна риса на третьому [місці]. Упокорення від праці [своєї] на шляхетну людину чекає завершення [її справ]. Щастя.

4 _ _

Ми бачили, що властивість попередньої позиції чинить вплив на властивість слідкуючої позиції. Але на третій позиції ця властивість виробляється лише шляхом певних зусиль. На четвертій позиції все вже вироблене, і якщо на попередній ступені упокорювання виявлялося діючим зовні внаслідок зусиль (що стоїть відповідно до символу сильної риси), то тут (де позиція зайнята слабкою рисою) дія сили і примусу вже неможлива. Але на четвертій позиції сама наявність виробленої властивості може повернути дію на інше – «Терпен — спасен». Ця властивість діє як захватницький подразник. Але,  усе  тут відбувається вільно і не зустрічає ніяких перешкод. Ось чому і в тексті сказано:

Слабка риса на четвертому [місці]. Нічого несприятливого. Вабляче упокорювання.

5 _ _

Властивості, виражені на третій позиції, знаходили підтримку у своєму оточенні. Зсередини там діяло «співзвучне упокорювання«, що створює резонанс, ззовні діяло «вабляче упокорювання«, яке є лише подальшим розвитком властивостей третьої ступені. Тут же, на п’ятій позиції, обставини інші: зсередини діє четверта позиція, позбавлена власних сил, а зовні — шоста, яка, як правило, символізує вже втрату властивостей цієї шестиграми. Тому тут неможливо чекати підтримки з оточення, від «сусідів«. Діяльність тут можлива лише як абсолютно самостійна – «Терпи козаче, отаманом будеш». Але через увесь попередній процес якість упокорювання доведена вже до такої повноти і досконалості, що навіть для дій, протилежних до дії упокорювання, останнє все ж є найбільш характерним, і тому навіть така діяльність не вступає у конфлікт із загальною ситуацією і не зустрічає нічого, що не сприяє їй. Це знаходить в тексті наступне вираження:

Слабка риса на п’ятому [місці]. Не розбагатієш від сусідів своїх. Сприятлива необхідність зробити караючий напад. Нічого несприятливого.

6 _ _

На шостій позиції ситуація і її характерні риси добігають кінця, втрачають свою специфічність. Так і тут, упокорювання залишається лише як відгомін минулого, тої праці, яка згадувалася на третій позиції. Зате агресивність, що почалася на попередній, п’ятій позиції, отримує ще більший розвиток, особливо як необхідність підпорядкувати собі те, що вийшло з покори, бо тут вже не діють ні потужність зусиль, як на третій позиції, ні принадність прикладу, як на четвертій. Тут основний тон упокорювання вже тільки звучить, але не діє, і обмеження, що є наслідком від упокорювання, відступає, бо воно повинне поступитися місцем подальшої ситуації (й – «душа не пташка — не виженеш»). Тобто — вільність, для якої характерна відсутність обмежень. Тому тут обстановка сприяє діям, далеким від упокорювання. У тексті це виражено таким чином:

Вгорі слабка риса. Звучне упокорювання. Сприяє необхідності просунути війська і піти на міста і царства.

Добавить комментарий