Книга змін. Переклад Віктора Перконоса китайського класичного «І-цзін»

<№30>           

101 101

лі

лі

离  Лі. [Сяйво. Сприятлива стійкість.]

Звершення.

Розводити корів — на щастя.

 

I. На початку дев’ятка.

Плутанина вчинків.

— Але <якщо> віднесешся до них серйозно, огуди не буде.

II. Шестірка друга.

Жовте сяйво.

— Первинне щастя.

III. Дев’ятка третя.

Сяйво сонячного заходу.

[Якщо не пісня під постукування по глиняному глеку, то]

зітхання ветхого старика.

— Нещастя.

IV.  Дев’ятка четверта.

Несподівано настає це!

Згорання, відмирання, знедоленність!

V.  Шестірка п’ята.

Сльози <, що виступили, ллються> потоком.

<Але будуть співчутливі> зітхання близьких.

— Щастя.

VI.  Вгорі дев’ятка.

Володареві потрібно виступити в каральний похід. Буде радість.

Йому потрібно страчувати ватажків і переловити тих, хто не відданий  йому.

— Ганьби не буде.

 

Коментарі:

Ця шестиграма складається з двох триграм, однойменних з назвою шестиграми. По символіці образів «Книги змін» триграма Лі є знаком вогню. Звідси і назва, яка вказана вище. З іншого боку, із прадавніх часів коментатори вказують на те, що вогонь не існує сам по собі, а чіпко тримається за матеріал, що горить. Тому  в цьому виразі  має також значення  — «Міцно триматися за що-небудь«. Тому коментаторська література підкреслює позначення цього терміну і говорить про те, що в попередній ситуації, де усе оточення діючої людини нагадувало небезпеку, безодню, де ніщо не підтримувало її, треба було добитися і знайти внутрішню правду. Тут вже усе це зроблено, і треба тільки навчитися міцно триматися знайденої внутрішньої правди. Це уміння триматися, яке в попередній ситуації виступає лише як побічна якість діючої людини, тут виділено як особлива самостійна ситуація. Тому тут говориться про уміння дотримуватися тієї істини, яка знайдена в попередньому. Дотримуватися необхідно з повною стійкістю, бо тільки це може гарантувати правильний розвиток і звершення того, що повинно бути здійснено в цьому положенні. Крім того, для розуміння цього тексту необхідно брати до уваги, що по символіці «знакових тварин» у «Книзі змін» «корова» є символом податливої сумлінності, але сумлінності, не позбавленої сили, а, навпаки, діючій із великою потужністю. Крім того, те, що корова може народити телят, вказує на можливість за цією ситуації перейти до чогось нового, іншого. Тільки беручи це до уваги, можна зрозуміти дещо несподіваний і незв’язний образ, даний в тексті, :

Сяйво. Сприятлива стійкість. Звершення. Розводити корів — на щастя.

1 ___

Коли наше пізнання спрямоване на придбання нових відомостей, тоді, незважаючи на наявність знання, накопиченого раніше, наші вчинки і наші пізнавальні акти можуть бути ще позбавлені систематичності. Тут ще цілком можлива плутанина, про яку говорить текст. Навіть напружена діяльність в цьому стані може привести нас до деякої її незадовільності, але ця незадовільність, як і помилки попереднього досвіду, мають бути знищена в самий момент їх появи. Потрібне пильне і строге відношення до себе, щоб попереджати помилки, а не виправляти їх після того, як вони вже допущені – «Не грайся з огнем бо попечешся»; «З огнем не жартуй, бо то жижа». Так, текст говорить про це наступне:

На початку сильна риса. Плутанина вчинків. Але [якщо] віднесешся до них з серйозністю, огуди не буде.

2 _ _

У другій шестиграмі ми вже бачили на інших східцях, що жовтий колір є символом урівноваженості і серединного положення риси, яка, як відомо, йде зсередини назовні. Так і якість цієї позиції з внутрішнього центру виходить зовні. Якість другої позиції як не можна більш співпадає з якістю цієї шестиграми в цілому – «Не бійся, та стережися». Тому текст тут надзвичайно лаконічно говорить тільки про сприятливість ситуації навколо людини: Слабка риса на другому [місці]. Жовте сяйво. Первинне щастя.

 

3 ___

Оскільки третя позиція є кінцем нижньої триграми і переходом до наступної, остільки в ній абсолютно природна поява образу заходу, чи буде це захід, що розуміється реально, або захід, що розуміється у переносному розумінні. В строгому філологічному перекладі, тільки середня фраза про пісню, ймовірно, є пізнішою вставкою в текст, і тому її досить важко пояснити раціональним чином. Але пісня (акомпанемент), такого собі — «постукування по глиняному глеку«, дуже може бути, є, також, мотивом, який зустрічаємо  в притчах Чжуан-цзи, де говориться про те, як на заході своїх днів, поховавши дружину, Чжуан-цзи виспівував під такий акомпанемент. Отже, текст говорить тут:

Сильна риса на третьому [місці]. Сяйво сонячного заходу. Якщо не пісня під постукування по глиняному глеку, то зітхання ветхого старика. Нещастя.

4 ___

У першій шестиграмі ми розглядали четверту позицію як сильний, раптовий порив від минулого до майбутнього. Тут та ж динаміка звучить в афоризмі цієї риси. Усе, що було, усе, що знайдено на попередніх ступенях, повинне згоріти і бути знехтуваним. Говориться тільки про матеріал, який горить. Бо усе тут для того, щоб було само горіння, виражене в другій рисі. Тому текст тільки констатує:

Сильна риса на четвертому [місці]. Несподівано настає це! Згорання, відмирання, знедоленість!

5 _ _

Якщо нижня триграма розглядає вогонь з точки зору його сяйва, то верхня швидше — з точки зору згорання, бо воно не внутрішня якість вогню, не сам він, а лише умова його існування. І оскільки п’ята позиція більше інших виражають справжні якості верхньої триграми, остільки тут з особливою силою й дано образ згорання. Але для наявності вогню потрібне горіння (й помислів й серця теж!). Можна тільки співчувати тому, що спалюється й слідкуй, щоби нове пізнання теж не попало дочасно у кострище спалюємого мотлоху – «Не клади сіна біля вогню». Так, можна лише співчувати досвіду попереднього пізнання, який служить лише паливом, матеріалом для нового пізнання. Загалом же ситуація, узята в контексті з другою позицією, дає затвердження щасливого результату. Про це говорить і текст:

Слабка риса на п’ятому [місці]. Сльози [, що виступили, ллються] потоком. [Але будуть співчутливі] зітхання близьких. Щастя.

6 ___

З одного боку, сяйву властиве випромінювання назовні, знищення навколишньої пітьми. З іншого боку, верхня риса символізує вихід за межі, поза цією ситуацією – «Не вір, бо то звір, хоч не вкусить, то злякає». Тому абсолютно зрозуміло, що текст, що склався в умовах раннього китайського феодалізму, по-своєму виражає цей настрій:

Вгорі сильна риса. Цареві потрібно виступити в каральний похід. Буде  радість. [Йому потрібно] страчувати ватажків і переловити тих, хто не відданий йому. Ганьби не буде.

Добавить комментарий