36 стратегем із древнього Китаю. Переклад та аналітика Віктора Перконоса.

о¿о19.

 

 釜  

 

 薪

[за шестиграмою №10 (Наступ – 110 111)]

Тягати хмиз із вогнища

Базова притча

В епоху Борні Царств полководець Тань Дань із царства Ці був обложений військами із царства Янь у місті Цзімо. Облога затягнулась, а військо Тань Даня не получало підкріплень, і бойовий дух його воїнів був примітно ослаблений. Тоді Тань Дань об’явив своїм воїнам:

— «Боюсь я, якби яньці не відрізали носи нашим воїнам, котрих вони полонили, і не виставили їх на передовій лінії в якості своїх трофеїв. Нажаль, наші воїни не зможуть цьому помішати».

Дуже скоро ці слова Тань Даня стали відомі яньцям, і ті поспішили зробити саме так, як віщував Тань Дань. Коли нападники поступили саме так із їх побратимами, обложені заяріли і стали прямо рватися на рать з яньцями.

Тоді Тань Дань заслав до ворожого табору вивідувача, який розказав яньцям:

—         «Тань Дань боїться, якби обложники не розкопали міське кладовище, котре знаходиться за міськими стінами. Для мешканців Дзімо це було би болючим ударом».

Яньці і тут поспішно відреагували – опоганили кладовище. Це визвало таке обурення всіх мешканців, що вони були готові прямо-таки розірвати яньців на куски.

Так Тань Дань зумів підняти бойовий дух свого війська і успішно витримав облогу.

Примітка. Дії Тань Даня тотожні військовій хитрості, що була сформульована ще у трактаті «Сунь-цзи»: — «Породжувати ярість у військах, щоб побудити воїнів сміливо іти до бою». А між тим, найпростіший спосіб «зломити опір»  супротивника це – позбавити ворожу армію фуражу та харчів.

Афоризми:

Спішкою дії

Не слід протидіяти

Силі ворога.

Але ослаблюй поскрізь

Його вузькі шпарини.

***

І від малої

Іскри  загориться пожар…

Великого  Степу.

 

Коментарі:

«Образ Водойми внизу і Неба зверху». А це і є шестиграма №10 – Наступ. Суть цієї шестиграми розкривається афоризмом із неї: — «Наступи на  хвіст тигра; якщо не укусить тебе — звершення».

Розположення триграм – Водойма внизу й Небо зверху – повністю відповідає законам природи, і правитель повинен тут слідувати цій аксіомі, бо – «Шляхетна освітлена людина, що чітко розділяє верх і низ – умиротворяє бажання людей».

Ідея Наступу (виступу) виражена тут у домінуванні Неба, як апогею активної янської сили, над Водоймою, що знаходить своє завершення у своїй верхній іньській рисі. Небо відповідає тигру – царю звірів – і, притому, ще й символізує супротивника. Останній володіє в цій ситуації явною перевагою. Між тим, ключове положення у шестиграмі займає третя, єдина інська риса. Ця риса втілює собою «серединний спокій» і протиставлена  збитковій активності Неба. У динамічній структурі шестиграми вона втілює тенденцію до рівноваги та гармонії і тому здібна створити ситуацію, коли «м’яке наступає на жорстке». Можна гадати, що саме їй відповідає той, хто «наступає на хвіст тигрові», а сам «хвіст тигра» втілено четвертою дев’яткою. Так відбувається тому, що чоловіча сила не бачить собі ворога у жіночій м’якості. Роздумуючи над приведеними замітками із «Книги змін» і над тлумаченнями цієї шестиграми, можна дійти висновку, що всякі дії супротивника уподоблені воді, що кипить у казані на вогнищі, а його відчуття – хмизу того вогнища. Тобто, тим, щоби доводити до виснаження сил та настрою ворога (вогнища та окропу із казана тим, щоб витягувати потихеньку хмиз, що ще не є жаром тож й не обпече руку) можна примусити його відказатися від активних бойових дій.

Ілюстрації:

 Вода, що кипить – бурлить не сама пособі, а із-за сили вогню. Чим жаркіший вогонь, тим сильніше вирує вода. Безпосередня дія на воду – мало що дасть, чи тільки щось скоротечне.   Вогонь існує теж не сам по собі. Він повністю залежить від матеріалу, що його піддержує – хмизу: «це душа вогню» (Ань Цзімін та інші, «Канон військового мистецтва», Ухань, 1996).  У хмиззі дрімає могуча сила. Спам’ятаємо китайське прислів’я, якому більше півтори тисячі років: — «Від малої іскри знімається пожаром степ». Це прихована холодна стихія інь, яка народжує розбуджену, напружену стихію ян – вогонь. Саме по собі хмиззя не пригідне до насилля. Воно може лежати тихо і мирно. До нього можна без всякого страху наблизитися. І, навіть, коли воно вже горить, можна, без усяких зусиль, гай не голими руками, а якимось засобами, ще вийняти, повністю чи частку його, із вогнища. Тоді вода на короткий час перестає кипіти, її бурління  зупиниться.

Кип’яча вода – це образ загрози,  яку важко присмирити, а вогонь  —  це образ витоку цієї загрози. Той, хто застосовує цю стратегему, не виступає проти самої загрози, а ліквідує її причину. Така поведінка диктується бажанням повністю знищити притулок загрози чи оволодіти ним і тим самим подавити загрозу, не вступаючи з нею у прямий контакт. Ця стратегема, як показує сама її формула, може бути направленою і проти обставин, і проти людей. Людина уникає напряму виступити проти когось-чогось  і прагне тишком лишити супротивника опори і, тим самим, осадити його. На сам перед, ця стратегема може допомогти у випадку серйозної загрози, якій важко протистояти напряму.  Головна суть цієї стратегеми – лишити супротивника сил, тобто іде мова про те, що в коментарях Військового мистецтва (Сунь-цзи), що склав Хе Яньси виголошено: «Наповнення противника я можу опорожнити, а його пустоту я  можу наповнити». Як і стратегема 2, ця стратегема має відношення до опозиції пустеповне, але дещо по-іншому. Обі стратегеми послаблюють повноту, тобто сильне місце противника. На відміну від стратегеми 2, яка знаходить у противника «пустоту», що присутня у нього із самого початку, а не створену стратегемою, тобто це пошук незахищеного слабого місця, ця же стратегема «опорожняє» «повноту» у противника, примушує його підчинитися.   «Повнота» же суперника знищується чи, по крайній мірі, зменшується, тоді як джерела, що її наповнюють, висушуються чи перекриваються. На протилежність стратегемі 18 ця стратегема ухиляється від опосередкованого (навіть хитрого) зіткнення  із головними силами супротивника та направляє своє жало туди, звідки черпає свої сили супротивник. Ця стратегема розрушає або підриває сили, що живлять джерела супротивника.

Ця стратегема в своїх трьох іпостасях – усунення, ослаблення, чи управління у власних цілях джерелами сил противника – може використовуватися у любих сферах людських відношень і зовсім по-різному: відкрито чи таємно, хитре чи просто, фізично чи психічно, діями чи словами, у сучасних чи минулих умовах. Багатоликість цієї стратегеми демонструється на прикладах, що приведені тут.

Поетично цю стратегему описав сучасний китайський письменник Ван Мен, (він же бувший міністр культури, а тепер (2000) замісник голови Союзу письменників Китаю) у своєму романі «Метаморфози, чи Гра у складні картинки»: — «І знову весна! О… як далеко вже ті пориви, сумніви, захоплення…На коротку мить вони знову заворушилися десь у глибині твоєї душі. У цьому закинутому храмі, навкруги якого вершинять гори і кружляє холодний вітер; де дерева розкинули оголене суччя та гілля, на якому, все же, бачаться бруньки, що вже напухли. Минуле! Ти схоже на птаха, що співає у гущині, на м’який вітерець, на палюче сонце. Ти німе полум’я у печі і одночасно мертвий попіл. Ти як вода у чайнику, що давно прогрілась, але ніколи вже не закипить. Навколо тебе снує безкінечний коловертень; чуються довгі стогони і тиха пісня. Ти відчуваєш ледве чуємий шелест життя. Ти струмуєш, як блиск   зір та тиха ніч; ти мертва вода, по якій йдуть жмури. Минуле! Скільки кануло у вічність місяців та літ! ».

Загальна формула цієї стратегеми: «Якщо забрати вогонь, вода перестає кипіти» повністю відноситься і до правильного методу лікування – «Хворобу не лікують, а попереджують її». Тобто потрібно «усувати шкідливе», як вказується в китайському трактаті  (філософському збірнику «Весни і осені пана Люя» — ІІІ в. до н.е.): «Черезчур: солодке, кисле, гірке, гостре, солене – коли цими п’ятьма переповнено тіло, вони шкідливі життю. Занадто велика: радість, гнів, журба, страх, печаль – коли цими п’ятьма пов’язана душа, вони шкідливі життю. Дуже сильний: холод, жар, суша; занадто велика вологість, занадто сильний вітер, занадто довгий дощ, занадто густий туман – коли цими сімома стурбований розум , вони шкідливі для життя. Тому для підживлення життя немає нічого важливішого як знання суті, корнів. Якщо пізнано корінь, хворобі немає звідки прийти». Чи по Конфуцію – «у всьому повинна бути міра» .

«Духові та букві» цієї стратегеми   повністю відповідає вчення Гаутами Будди (VI в. до н.е.),  що всім своїм життям вивчав, став просвітленим та проповідував до останнього дня свого життя свої знання, які стали після його смерті цілісною релігією – Буддизмом, однією із самих розповсюджених у Світі  і тепер. Будда на основі своїх дум (дхарм – що після його смерті були зібрані його послідовниками та неодноразово видавалися у світі, наприклад: «Дхамапада») розкрив причини страждань людини, виявив шлях спасіння від них завдяки  звільненню   від облуд (хмиззя) й свого «Я» – полум’я.   Першопричиною всіх страждань людини із точки зору Будди є облудний перехід природних бажань людини у жадання, жадобу, хтивість, пристрасті, запал, любощі і таке інше. Тобто, нахил, потяг п’яти чуттів людини та її розуму до зла ради ілюзорної мети залучування  насолод, багатства, слави і, навіть, чванливого добродійства:

«Глибока прихильність до п’яти жадань.

Вони подібні тим, що люблять свій хвіст.

Скуті жадобою і захопленнями – сліпі.

Вони не бачать нічого…

У них глибоко увійшли хибні погляди.

Вони хочуть відкинути страждання –

За допомогою страждань…

А «корні» таких живих істот тупі.

Живі істоти схильні до радощів,

Сліпі до  своєї тупості…»  —  «Сутра про квітку лотоса чудової дхарми»  (пер. із кит. на рос. А. Ігнатовича — 1947-2000).

 Широку гаму застосування  цієї шестиграми навів Зенгер у своїй Книзі: «Стратегеми. Про китайське мистецтво жити і виживати» (43 приклади).

Тут  багато історичних подій китайської історії, як  у їх театрі  воєн та конфліктів так і різноманітних економічних та життєвих ситуацій.

Є і курйозні приклади, як знаного застосування цієї стратегеми так і інтуїтивного, у різні історичні часи та в різних кінцях Світу. Так, наприклад:

— «Государ Цюю, коли звабився на взятку – великий дзвін, втратив царство; юйський правитель дав піймати себе коли його звабив нефрит із Чуй-цзі. Сянь-гун, скорений красою Цзі із Лі, породив смуту у чотирьох поколіннях; Хуань-гун усолодився їствами, приготовленими І Я, а в результаті не був вчасно похованим; хуський цар, що звабився красою танцівниць, втратив свої найкращі землі…

— Геракл зумів перемогти непереможного велетня Антея, бо підмітив, що той може відновлювати свої сили у бійці коли прилягає до своєї матері Землі, та деякий час витримав Антея, щоб той не зміг приземлитися.

— японський вчений  Наката Тосабуро (1887-1967) зумів удосконалити кулькову ручку, що починала не якісно писати із-за зносу кульки. Він вирахував, що кулька справно працює до написання нею десь до 25 000 знаків та  запропонував … скоротити довжину стержня із чорнилами.

— Конфуцій позбувся свого «робочого  місця» управителя та першого радника гуна у його любимця вельможі Цзі Хуань-цзи царства Лу, де сидів на престолі Дін-гун (правив 711-694 до н.е.) , бо сусідні супротивники (царство Ці) вирахували, що мудрі поради   Конфуція можуть довести до гегемонії царство Лу і знайшли спосіб як позбавитися Конфуція. Вони знали,  що  Дін-гун та Цзі Хуань-цзи   ласі на плотські утіхи й рішили скористатися цією стратегемою. Володар Ці відібрав вісімдесят красивих дівчат і направив їх як дар до царства Лі. А  правителі Лі стали цілими днями займатися «розглядинами» тих красунь й позабули про всі державні діла. І тоді Конфуцій пішов із столиці…

— Діну, дочку Іакова, що пішла прогулятися на землі Ханаанські, побачив Сихем, син Еммора Евеянина князя тої землі, «і взяв її, і спав з нею, і зробив  насилля». Потім Сихем через батька свого все ж почав свататись за Діну. А Іаков і сини його вирішили помститися за те насилля. Дали вони згоду на сватання Сихему при умові, що він та плем’я їх теж приймуть віру Іакова і вчинять собі обрізання. І погодилася сім’я Еммора на обрізання. А на третій день, коли вони були ще не дужі після того обрізання, до них увірвалися сини Іакова та всіх їх повбивали…

— в жовтні 1955р. підійшов до кінця «процес віку» по ділу афроамериканського футболіста О.Дж. Сімпсона. Він звинувачувався в убивстві своєї бувшої жінки та її любовника. Хоча докази на суді були незаперечними, одначе, суд із дванадцяти чорношкірих присяжних після чотирьох часового засідання одноголосно виніс оправдуючий вирок. Адвокати Сіпмсона побудували свій захист на расовій приналежності підсудного. При цьому вони сконцентрували увагу суду на слідчому, який  стверджував, що він ніколи не називав афроамериканців «чорномазими». Одначе у магнітофонному записі, що надали адвокати, той слідчий по ходу розмови тільки на місці вбивства використовував це слово 46 раз. Тобто показання слідчого, як расиста не заслужують довіри… так стверджували адвокати.

Добавить комментарий