36 стратегем із древнього Китаю. Переклад та аналітика Віктора Перконоса.

 

о¿о22.

 

[за шестиграмою № 23 (Розруха – 000 001)]

Закрити ворота, щоб піймати злодія

Базова притча

По переказам, закони древньої династії Інь суворо карали того, хто викидав попіл із припічка прямо на вулицю. Учень Конфуція Цзи-Гун був дуже здивованим цими обставинами і попросив вчителя роз’яснень. Конфуцій сказав:

— «Дім Інь дійсно знав, як потрібно править у державі. Коли попіл викидають на вулицю, частки його можуть залетіти в око прохожого. І прохожий, у якого запорошиться око, невідмінно розсердиться, а коли він розсердиться, то, можливо полізе і у бійку. Бійка же – серйозна справа, що зачіпає честь сімї і всього роду. В результаті малесенька порошинка може привести до погибелі великого роду. От чому за це повинно бути суворе  покарання.

Люди страхаються суворих покарань. Попіл же –  пустячина. Заставити людей бути недремними до пустячини, щоби запобігти суворого покарання долі – в цьому,  дійсно, міститься мудрість управління».

Афоризми:

Якщо ворог є

Собою малочисельним,

Оточи його

Й знищуй на місці.

Коментарі:

«Занепад (Руйнування). Розруха. Не сприятливо мати, куди виступити».

Річ йде про шестиграму №23 (Розруха). Ця шестиграма характеризується домінуванням інських рис, що витісняють єдину янську (верхня риса у шестиграмах вважається «вихідною», що забезпечує відхід від минулого). Оскільки інські риси, взагалі то мовлячи, символізують нікчемних людей, а янські риси, навпаки – шляхетних, то у даній шестиграмі описаним є образ правителя, що є шляхетним, але який в своєму окруженні має нікчем і тому знаходиться у  ситуації, що не сприятлива до його дій. В тлумаченнях до цієї шестиграми дається порада: «Не пасивна віддача себе умовам часу вимагається тут, а активне і напружено-вичікувальне утримування від всякої діяльності». Сам по собі тезис «Не сприятливо мати, куди виступити», має два, вельми різних, навіть протилежних плани: із однієї сторони, видима бездіяльність шляхетної людини, що відповідає її наміру залишитись при своїх інтересах у своєму домі та знищити там малочисельних «злодіїв»; а з іншої сторони, ця бездіяльність означує відказ від переслідування утікаючого ворога, бо таке переслідування чревате непередбаченими  ускладненнями. Цінність цієї шестиграми  у даному випадку визначається тим, що вона допомагає уяснити ці обоє значення.

Ілюстрації:

Формула цієї стратегема, що подібно до стратегем 3 чи 28 із китайського списку спритностей, відноситься до них  безпосередньо, без всяких мудрощів у самій назві й  без всякого поетичного образу, і без всякого зв’язку із військової історії.  Одначе, і при військових січах чи баталіях,  вона може бути ефективної, а деколи при її застосуванні разом із фальшивим учинком стратегеми 16.

Під «злодієм» тут розуміється дійсний злочинець, а от «закривання воріт» нерідко застосовується у  відносному розумінні – і для використання цієї дії на відкритій місцевості.

Ця стратегема слідує тут зразу же за стратегемою 21, де на перший план виставляється втікання чи ховання. А тут, навпаки, проповідується пресічення на кореню всякого втікання. Тобто, ця стратегема не для ослаблого, що зазнав скрути, а для того, хто має силу й находиться у вигідному положенні відносно супротивника.

Ця стратегема може відноситься до стратегем отримання вигоди (також, і в економічному плані) коли використовується слабість чисельності чи положення супротивника, що дозволяє відрізати йому всі шляхи до відступу. При відсутності таких умов, блокада, оточення супротивника — може й нашкодити.

У воєнному відношенні, згідно трактату про 36 стратегем, у «Таємній книзі військового мистецтва»: «злодій»  — є, наприклад, особливі війська супротивника, чи лазутчики, котрим доручено діяти у нашому тилу». Їх відрізняє мала чисельність, висока рухливість, особливий нажим на спритності і, як слід, їх велика рушійна сила. Такого супротивника необхідно, чим скоріше, знешкодити, але пам’ятати раду із «Військового мистецтва Сунь-цзи»: «Якщо у тебе у десять разів більше сил, як у противника, оточи його зі всіх сторін. Він, тоді, буде нагадувати «рибу у сітці». І його лови, тоді, нагадують лови черепахи із допомогою глиняного глечика». Десятикратна перевага, згідно Цао Цао (155-220), який , не дивлячись на свою зайнятість, як військового отамана та політика, найшов час написати  коментарі до Сунь-цзи, не слідує розуміти аж надто, у чисельному розмірі, а оцінювати із боку командира, тобто, ураховувати і такі обставини, як військовий талант отаманів свої ворогів, озброєння, бойовий дух, часові фактори, рельєф місцевості і т.і. При присутності відповідної вищості та володінні обставинами ситуації цю стратегему треба й можна застосовувати проти ворожих сил. Наприклад, у «Трьохцарстві», радиться, що слідує уникати положення, коли «скажена собака скаче на стіну» чи «загнана у кут кішка перетворюється у тигра». Або: «Коли на базарну площу нападає озброєний мечем розбійник, всі, хто там знаходиться, хоч 10 000 людей, стороняться його. Чому? Не від того, що він хоробріший, а всі 10 000 людей не такі хоробрі. Тоді, чому? Бо те, що є  його готовність  на все, він готовий бути і убитим, не зрівняється із тими, хто дорожить життям» .

Отже, оточення, що зачиняється, повинно бути нездоланним, «ворота закриті»  — неприступним, а закрите приміщення – без розпірок та пролазок. Супротивник повинен бути настільки пригніченим, щоб у нього і думки не виникло рішатися на несамовиту боротьбу.

Противника, що має близьку до вашої силу не слідує окружати, інакше виникне небезпека «запустити до себе у дім вовка», що там все розтрощить. До рівного по собі слідує застосувати  стратегему 16. Звісно, можна спробувати роз’єднати сили супротивника на частини і тоді вже охоплювати ті частини – «поділяй та пануй».

Охваченого кільцем супротивника потрібно залишити і можливостей застосовувати будь-які викрути. Він повинен бути завжди на виду, як в заключних строфах «Трьохгрошової опери Брехта: «Тих, хто при світлі, бачать, а тих,  хто у затінку – ні».

Навіть, коли супротивнику надається деяка вільність, ви повинні обмежити його у відповідністю із порадою Сунь-цзи: «Сіті природи рідкі, але нічого не пропускають». Відповідно до цих слів при деяких обставинах можна керуватися вказівками Сунь-цзи: «Якщо тебе окружили, виходь із положення хитрістю», наприклад  висвітити противнику фальшивий хід до відступу і тим самим  привести до дії стратегему позбавлення сил – 19. Супротивник подумає, що він може спастися, і тому не буде «опору до самої крайності». При цьому слідує, звісно, остерігатися того, щоби противник, на самому ділі, не вислизнув із оточення. Як, наприклад, коментар У-цзи: «Припустіть, що ви сховали на обширній рівнині всього одного розбійника, але готового на все. Якщо, навіть тисяча воїнів, стане його ловити, то всі будуть озиратися , як сови, оглядатися по бокам, як вовки. Бо, кожний із них буде боятися раптового нападу того розбійника, що може і вбити. Тому, деколи, достатньо і одного сміливця, що нічого не боїться, щоб нагнати страху на тисячу вояк».

Оточення противника може йти відкрито, напряму, але може, також, здійснюватися і прихованим шляхом. Але, в обох випадках — коли повністю під контролем всі умови, в яких перебуває супротивник. Під контролем всі схованки, відсікається  всяке зношення із зовнішнім світом, перекриваються  всі стежки забезпечення. Далі, передбачається, щоб противник не міг скористуватися хоча би будь якою-небудь шпаринкою. Тим самим, йому не залишають ні часу, ні простору, щоби він міг що-небудь вчинити.

Закриття воріт, в залежності від обстановки, виконується зразу же – так, щоб «злодій», що запідозрив щось, не міг в той же час покинути дім, — або трохи пізніше, коли крадій уже захопив добичу і на лице вже є й  склад злочину. Зачиняти треба швидко, щоб крадій не зміг просунути й ногу у щілину; але, також, це може проходити нишком, щоб крадій нічого не помітив.

На очах пристукнуті двері, можуть нагнати страху на вже закритого злодія, так, що, дивишся, він і скориться без ремства. Якщо закриваємо двері тихо, нишком, ми застережемося від відкритої із ним сутички.   Поки противник ще думає, що двері назад для нього відкриті, він упевнений, що вибереться, і ми, тим самим, не даємо йому укріпитися у рішучості опору із крайнощами.

Ціль цієї стратегеми в успішній ловлі крадія. «Якщо у тебе сил у п’ять разів більше, як у противника, нападай на нього», говориться у «Військовому мистецтві Сунь-цзи». При достатній власній силі, звісно, можна затримати противника, поки той не прийшов у себе, коли побачив, що ворота його відступу вже закриті і не успів ще прийняти відповідних дій. Але можна противнику дати деякий час, щоб той «покидався на стіну», щоб вибився із сил – тоді й напасти на нього. При військових наступах для проведення затяжного оточення керуються іншими правилами: вичікування , поки у  стані противника, відрізаного від зовнішнього світу, не запанує розлад, і тоді, буде легше його здолати. Якщо же оточений супротивник вчиняє шалений опір, можна спробувати заманити його у пастку, щоби уже там, без особливих зусиль — знешкодити.

«Якщо не залізеш у лігво тигра, не здобудеш тигреня». Ці слова, належать військовому отаману Бань Чао (32-102), (із династійної хроніки «Хоу Хань шу»,  73 р.) перед його бойовою нічною вилазкою й вони стали китайським прислів’ям. Це вказує на те, що при воєнних діях, деколи, приходиться проникати і у чужу «кімнату». Але, щоб таке проникнення не було просто розпачливим, необхідно користатися другим із «Десяти секретів із гри у облавні шашки»: «Обережно переходь чужі рубежі».

І ця стратегема, звісно, має багато прикладів застосування у світі – як у військових справах, так і у політиці та господарських справах.

Яскравим прикладом комплексного застосування цієї стратегеми у сучасному китайському літописі є – арешт «банди чотирьох»,  про який вже згадувалось у цьому описі стратегем (). Арешт зразу же після смерті великого Мао (осінь 1976) почав організовувати  маршал Є Цзяньін (1897-1986), один із трьох замісників голови КПК. В тих складних, критичних обставинах ще діючої «культурної революції». Спочатку він залучив на свій бік  генерала Лі Дешена (командуючого Шеньянського військового округу, що був неподалік від Пекіну), а потім і прем’єр-міністра Хуа Гофена (1921р. народження). І вже «трійкою» за допомогою цієї стратегеми  був організованим  і виконаним арешт всіх чотирьох із «банди чотирьох». Вони всі були запрошені на таємну, нараду (засідання Політбюро) до кімнати (у Палаці Вирощування Людності), що знаходилася у резиденції ЦК КПК у Чжуннанхаї, і була налаштована під задуману мету.  І по одному, по мірі їх приходу до кімнати вони арештовувались, що було для всієї четвірки великою несподіванкою. Був і відчайдушний спротив одного провідника «культурної революції» —  Ван Хунвеня. За четвертим членом четвірки, жінкою Мао Цзян Цін прийшлось йти до її кімнати: «Десяти тисяч листів», де вона проживала. ЇЇ арешт відбувся теж, хоча вона упала на  долівку й почала причитати: «Ще не остигло тіло голови Мао, а вже…». Тільки потім, після успішних арештів четвірки, без суду й слідства,  зробили офіційне оголошення про це,… що зустріло повсюдне схвалення. Так було покінчено в Китаї із «культурною революцією». Правда це відбулося  ще і не за описаною у цій збірці «36» стратегемою, що застосовувалась ще за часів імперського Китаю, а саме: «Спершу обезглавити, а потім оголосити».

Яскравим прикладом застосування цієї стратегеми (Хто має браму, той має й хату!) може бути й опис подій, що відбулися на теренах сучасної України, а саме:  повість (1882) Івана Франка (1856-1916) «Захар Беркут», де Іван Якович з допомогою сучасного стилю імпресіонізму  словом змалював характерника, що: «Одним iз остатнiх явних прихильникiв старої вiри на нашiй Русi був Захар Беркут», а також причини довгого насилля «ігом» (зрада вічовому духу первинної Київської Русі – Тугар Вовк), шкоду від відказу князями Київської Русі слідування станових законів управління Праві – громадської Волі та вічових рішень.

Землі карпатської вольної громади поселення Тухля від князя Галичини Данила Романовича у наділ отримує боярин Тугар Вовк, щоб той став там осадником. Він хоче із жителів села зробити своїх підданих. Між громадою і боярином та його свитою велика ментальна різниця: боярин вже вважає себе одноосібним владоможцем, а жителі громади сповідують тільки віче і закони предків із Вед як вищу міру влади – громадську Волю. Боярин та його сім’я є християнами, а жителі села, хоч християнські монахи їх вже давненько охрестили, – сонцепоклонниками – внуками Дажбога, що ще гармонійно живуть серед «дикої» природи. Дізнавшись про зраду інтересів громади, жорстоке самовільство, жителі села на вічевому зборі засуджують Тугара Вовка до вигнання із своїх споконвічних земель. Він із дочкою їдуть за допомого не до свого князя Данила Романовича, а до орди, що у той час звірствувала на землях Київської Русі, аби до кінця знищити вікове вічеве Право земель на громадське управління ними. Тугар Вовк, уже як зрадник свого князя, веде загін орди на Тухольщину, щоб силою оволодіти нею, та відкрити орді шлях до Європи (що названа в цьому творі І.Франко санскритськими словами – Арпада – край угорський, дідицтво Арпада, що був підданим Чемурчина, але не признав його зверхності). В бою коло помістя боярина молодшого сина Захара Беркута – Максима захоплюють в полон. Його кохана Мирослава, дочка Тугара Вовка —  втікає до жителів села і викриває задум батька провести тать орди на Західну Європу їхніми землями.

Жителі громади організовують в ущелині пастку – з однієї сторони ущелини, позаду армади, що  вже зайшла до котловану ущелини учиняють завал, а із іншої, на місці древнього міфічного мертвого озера Моргани, за допомогою зрушення ідола-скелі Сторожа влаштовують водойму. А потім — затоплюють та знищують у котловині ту значну частину орди.

У повісті є і вислови, що мають пряме відношення до стратегем цього ряду, наприклад:

— «Ватажки [із монгольської частки орди] пристали на тоту раду, бо вони, несвiдущi в подiбних маневрах, не вмiли б i такої придумати».

— «У смертельнiй тривозi, яка й найбоязливiшому не раз у остатнiй хвилi додає вiдваги».

— «Хоч i в путах, я все буду вольний чоловiк. У мене пута на руках, а в тебе на душi!».

— «…бо Захар, хоч i не навчав нiкого старої вiри, та зате тим пильнiше навчав усiх шанувати чуже переконання i чужу вiру».

— «Веди нас до виходу з сеї ями! Треба забезпечити собi вихiд!» — (заклик Бурунди -бегадира орди)

— «вояки великого Чiнгiсхана не вмiють вiдкладати дiла на завтра, коли можна його зробити сьогоднi».

— «…побачимо, що вдiє сила Чiнгiсхана проти сили води… У нас воєнний час, вiйна вчить усякої штуки».

— «Чоловiк у небезпецi дуже смирний, дбає про себе, а не про смерть іншого».

Треба тут відмітити й пророчі слова із цієї повісті І. Франка:

«Поганi часи настануть для нашого народу. Вiдчужиться брат вiд брата, вiдмежиться син вiд батька, i почнуться великi свари i роздори по руськiй землi, i пожруть вони силу народу, а тодi попаде весь народ у неволю чужим i своїм наїзникам, i вони зроблять iз нього покiрного слугу своїх забагiв i робучого вола. Але серед тих злиднiв знов нагадає собi народ своє давнє громадство, i благо йому, коли скоро й живо нагадає собi його: се ощадить йому цiле море слiз i крови, цiлi столiття неволi. Але чи швидше, чи пiзнiше, вiн нагадає собi життя своїх предкiв i забажає йти їх слiдом. Щаслив, кому судилося жити в тi днi! Се будуть гарнi днi, днi веснянi, днi вiдродження народного! Передавайте ж дiтям i внукам своїм вiсти про давнє життя i давнi порядки. Нехай живе мiж ними тота пам’ять серед грядущих злиднiв, так, як жива iскра не гасне в попелi.

Були й інші приклади застосування цієї стратегеми на теренах України, особливо козаками  Січі. Приведемо тут лише деякі, «забуті» радянською ізТорією:

У вересні 1787 року турецьке командування вирішило захопити Кінбурнську фортецю, в якій знаходився Суворов зі своїм корпусом. Турецька ескадра заблокувала Дніпровський лиман та висадила на Кінбурнську косу 6-ти тисячний десант яничар. У бойових діях тої османської компанії царської Росії активну участь приймали й українські козаки, що були по великій необхідності цариці Катерини ІІ і її військової верхівки (Потьомкін, Суворов) знову створені, як нова, уже «вірна Січ» (потім Чорноморське Козацтво). Бій за Кінбурнську фортецю був жорстокий, сам Суворов був поранений. І лише висадка козацького десанту «Лиманської флотилії» та відмова задунайських козаків (що йшли на допомогу туркам) воювати з «братами-запорожцями» дозволили О. Суворову скинути яничар в лиман, та успішно завершили оборону Кінбурна.

Після невдалого штурму Кінбурна обидві сторони взяли перерву в активних бойових діях. Росія – для того, щоб встигнути добудувати «Лиманську флотилію» та встигнути набрати достатньо війська (в основному в Україні), Туреччина – для перевезення нових військ для захисту Очакова та нападу на Херсон. Зі Стамбула на підмогу туркам в Очаків була направлена ескадра із 50 кораблів на чолі з капудан-пашею Ескі-Гасаном. Турецький флотоводець знав, що негода в морі фактично вивела з ладу залишки російського флоту «великого моря» (але не знав, що то був «гнилий» царський флот, бо був збудований на херсонській верфі із не висушеного дерева). Знали про реальний стан справ і у Петербурзі й , дещо, впали у розпач. Але козача флотилія «малого флоту» самостійно підготовилася до цього, бо знали козацькі отамани про пастку, яку можна вчинити для великого османського флоту У Дніпро-Бузькому  лимані.

21 травня турецький флот всією армадою, у складі 10 лінійних кораблів, 6 фрегатів і 40 шиняв (малих суден), став на рейді Васильківського Коша і розпочав його артилерійський обстріл. А козача старшина не поспішала, була на службі у козачій кошовій церкві. Коли бусурмани настрілялися, козаки, під проводом кошового отамана Сидора Білого на чайках, що були приховані у очеретах зайняли бойову позицію та розпочали атаку турецьких кораблів. Але адмірал Гасан-паша тоді бою не прийняв і відвів свою ескадру до Очакова.

25 травня частина кораблів турецької ескадри заблокували вихід з лиману до моря. Таким чином основною військовою силою, що протистояла турецькому флоту була тільки козацька флотилія.
7 червня, турецький капітан-паша кинув у бій у Дніпровському лимані 36 суден. Та більша маневреність козацьких чайок ніж трьохпалубних фрегатів визначила перевагу козацького флоту. Під час сильного вітру на веслах зі спущеними вітрилами, взявши на буксир неповороткі скампавеї (що були збудовані до цього за наказами російських «корабелів»), флотилія, під командуванням гетьмана Сидора Білого, атакувала турецький флот, а ті скампавеї були використані козаками лише як абордажні судна (міни). У цьому бою турки втратили три лінійних кораблі і змушені були знову відступити в Очаків.

17 червня, у лимані поблизу Очакова, козацька флотилія та «російська» парусна ескадра, під командуванням Джона Поль Джонса (Джон Поль народивя у Шотландії у 1847р.; був відважним санкціонованим Чорним Корсаром, що під чорним прапором трощив англійський флот; добавив собі у прізвище Джонс, командував лінійним 74-гарматним кораблем «Америка», став основним командиром американського флоту; був переданий до Франції; на прохання і з рук Катерини ІІ отримав патент на чин контр-адмірала уже по імені Павла Джонеса для створення і організації Чорноморського флоту Росії, що на той час крім козачої гребної флотилії ще нічого й немала; брав участь у баталіях під командуванням кошового отамана Сидіра Білого; після розгрому османського флоту і будівництва у Херсоні великовантажних вітрильних військових кораблів прийняв під командування вітрильну ескадру в  Дніпровсько-Бузьскому лимані; у Коші його нарекли Павлом та посвятили у козаки і він часто одівав козачу форму та смалив люльку; після «лиманських баталій» та розгрому турецького флоту, йому запропонували стати командувачем Балтійського флоту, але він відмовився, повернувся до Франції, став консулом США, але несподівано помер у Парижі 18 липня 1792 р.)  Обидві флотилії, (в основному, комплектували екіпажі своїх кораблів в Україні та з українців) атакували турецький флот. Важкі лінійні кораблі турків повністю втратили маневреність на мілководді лиману. Спочатку сів на мілину 64-гарматний корабель, за ним — адміральський. Хасан-паша врятувався на шлюпці й продовжував керувати боєм. Адміральський флагман був захоплений козаками. Така ганебна втрата вперше спіткала турецький флот. Від дії козацьких «мін» в повітря злетіло шість турецьких фрегатів, три лінійних кораблі та біля десятка сандалів. У ніч на 18 червня капітан-паша спробував вивести свій флот із лиману, але під час здійснення цієї операції турецькі кораблі потрапили під вогонь берегової батарей Суворова на Кінбурнській косі й суден козацької флотилії. Розгром турецького флоту був повним: загальні втрати складали 15 суден, 6 тисяч чоловік вбитими й пораненими, близько 2 тисяч полоненими. Проте й козаки, хоч і виграли битву, понесли втрати. Під час абордажних боїв загинуло 18 козаків, в полон потрапило 235 козаків. Було смертельно поранено й кошового отамана Сидора Білого.

За підсумками козацьких перемог радісний Потьомкін (бувший фаворит Катерини ІІ, тому й командуючий генерал) доповідав 19 червня 1788 року в Петербург: «Флот капудан-паші веслувальною флотилією розгромлений, 6 кораблів лінійних спалено та 2 піддалися… 30 суден розбиті… Між кораблями знищені капудан-пашинський та віце-адміральський, у полон узято людей з 3000, побито не менше… Ця перемога отримана малими, новозбудованими за небувалим калібром, веслувальними суднами…. з 200 менших гребних суден, в кожному по 60 запорожців…. Цими суднами керують запорожці, котрих тепер є двадцять тисяч на чолі з їх отаманом Сидором Білим».

20 червня Сидір Білий, внаслідок важкого поранення, помер, похоронений на Кінбурнські косі… і подальше забутий і царською, і більшовицькою Росією. Місце кошового отамана заступив полковник Захарій Чепіга. А командувати флотилією чорноморських козаків був призначений військовий суддя, підполковник Антін Головатий.

Кораблі Турецького флоту, які змогли врятуватися, втекли до Варни. 30 пошкоджених суден, що відійшли під стіни Очакова, були атаковані та теж знищені 1 липня козацькими чайками.

Добавить комментарий