о¿о23.

 

 


[за шестиграмою № 38 (Розлад – 110 101)]

Дружити із дальніми та воювати з ближніми

Базова притча

У середині IV в. до н.е. царство Цінь, саме могуче із всіх древнєкитайських царств того часу, захватило частину земель свого східного сусіда – царства Вей. Було очевидно, що цінський правитель на цьому не зупиниться. Правителі п’яти великих держав – Вей, Чу, Янь, Хань і Ці  заключили між собою союз з метою, щоб протистояти натиску Цінь.

В цей час талановитий дипломат із царства Вей по імені Фань Суй, що у себе на батьківщині підпав під нечувані приниження зі сторони завидних царедворців, перебрався до Ціню і запропонував свої послуги — стратега цінському царю. Останній спочатку хотів напасти на царство Ці. Для цього йому треба було провести свої війська через землі Хань та Вей, що лежали між Цінь та Ці. Фень Суй відкинув цей план.

— «Щоб пройти через землі Хань і Вей, потрібно велике військо, — сказав він правителю.  А послати велике військо далеко від кордонів царства – значить ослабити свою державу та підвергти себе  небезпеці. Згадайте як царство Ці напало на царство Чу. Ці одержало велику перемогу та захватило десять тисяч квадратних верств чуської землі. І скільки же із цієї землі цісці змогли удержати? Ні одного вершка!   Ці було розташоване дуже далеко від цих земель, а царства, що знаходилися поблизу царства Хань та Вей скористалися завоюваннями Ці на свою користь. Вам слідувало би шукати союзу із віддаленими державами, а воювати зі своїми сусідами. Тоді кожна із п’яти земель, що буде завойована нами, назавжди буде вашим володінням. Оскільки царство Хань та Вей розташовані у самій середині обжитого довкілля, вам слідувало би першим ділом наладити із ними дружні відносини. Тоді ви зможете посилити натиск на Чжао і Чу. Якщо Чу виявиться сильнішим, тоді Чжао відступить перед вами.  Якщо же сильнішим виявиться Чжао, тоді перед вами відступить Чу. У всякому разі і Чжао, і Чу перейдуть на вашу сторону. Це налякає правителя Ці, і він пришле вам багаті подарки, щоб одержати нашу дружбу. А коли ви установите тісні зв’язки з Ці, вам буде набагато легше завоювати Хань і Вей…»

Правитель Цінь визнав докази Фань Суя вельми розумними, але добавив:   — Я вже давно жадаю встановити добрі відношення із Вей і, все-таки, не можу добитися своєї мети. Що мені потрібно робити? — Спочатку використайте облесливу мову та щедрі подарунки. – відповів Фень Суй. – а потім запропонуйте вейському царю уступити вам землі. Якщо він відкажеться, починайте війну проти нього.

Після цієї розмови Фань Суй завоював повну довіру ціньського государя і став його першим радником. Він ніколи не залишав без нагороди тих, хто хоча би трохи поміг йому і нікому не прощав навіть найменшої образи. Він був при владі дванадцять років і уступив свій пост тому, кого сам назначив своїм наступником.

Фень Суй пішов у відставку у 225 р. до н.е. Через двадцять п’ять років царство Хань впало під ударами цінських військ, ще через п’ять років ціньці завоювали царство Вей, а ще через два роки – царство Чу. Врешті, в 221 р. до н.е. Цінь заковтнуло царство Ці, і цінський правитель став імператором всього Китаю.

Афоризми:

Якщо стиснення

В позиціях, скутість дій –

Шукай вигоду

У слабостях ворога.

Уникай раті вдалі.

Коментарі:

«Вверху – Вогонь, внизу – Водойма»

Це шестиграма №38 (Розлад): — «У незначних справах щастя». У шестиграмі Розлад — наверху триграма Вогонь, внизу – триграма Водойма. Вогонь рветься догори, вода тече вниз, ці об’єкти по природі своїй – протилежності. У наслідування цього сполучення шляхетний воїн «повинен сутніти зі всіма у згоді, але нікому не подобитися і шукати єдність у відмінностях». В деяких тлумаченнях цієї шестиграми мовиться також: — «Дві жінки живуть під одним дахом, але між собою не спілкуються». Разом із тим опозиція другої дев’ятки  і п’ятої шістки є сприятливим для звершення «малих діл».

С точки зору воєнної стратегії шестиграма описує стан роздорів і міжусобиць у світі, які по закону змін віщають нові всезагальні об’єднання.  Одначе, час для «великого звершення», тобто завоювання одноособової влади, ще не прийшов. Можливе лише установлення тимчасового союзу із віддаленими партнерами з метою розгрому ближніх ворогів.

Ілюстрації:

Вираз у назві (формулі) цієї стратегеми йде ще із ІІІ ст. до н.е. На той час на китайських землях було сім держав, серед яких виділялися три великі держави: Цінь на заході, Чу на півдні і Ці на сході. Цінь «із міцною фортецею своєї рідної держави у якості влади, із… воротами для лазу на схід та південь, із міцним централізованим управлінням всередині і із хоробрими, загартованими у боях військами значно перевищувало всі інші» (Отто Франке «Історія Китайської держави, 1930). Але лише завдяки своєму стратегемному мисленню та вмінню, держава Цінь зуміла розіграти всі маленькі козирі, що мала. Цей не пропащий інтелектуальний капітал володарі Цінь зуміли накопичити, за рахунок підбору мудрих радників зі всього Китаю, яких всіх шанували. Політика Цінь мала основну стратегію: мішати об’єднанню своїх противників,  особливо Чу і Ці. І проводилась вона вельми успішно.  У ті часи неймовірно швидко союзи мінялися на жорстокі війни. На політичній арені домінували союзи, що були названі китайцями «поздовжній-вертикальний  та напоперек-горизонтальний», тобто союз, що заключалися або за  віссю південь-північ, що охоплювали Чу, Чжао, Вей, Хань, Ці і Янь, або поперек її, за віссю – схід-захід, що об’єднували Цінь, Чжао, Вей, Хань і Ці. В цю розстановку сил вмішався Фань-Суй (вмер у 225 р. до н.е.), що був на стороні напоперек-горизонтального союзу. І він, навіть коли попадав за наклепами у немилість цілих п’ятдесят років  уперто здійснював свій план по об’єднанню Китаю за цією стратегемою.  Ця стратегема «не тільки допомогла і виявила великий вплив на відношеннях семи китайських держав того часу, а і залишила глибокий слід у історії китайської дипломатичної думки» (думка Пей Монуна, 1989). Ця стратегема, мабуть, продовжує діяти і у наші дні. Після закінчення другої світової війни КНР проводила політику першочергового співробітництва та «великої дружби» із СРСР і у всьому слідувала радянському зразку. Мао для такої політики знайшов навіть вираз «держатися однієї сторони» («ібяньдао»). Одначе на початку 60-х стався розрив, а у кінці 60-х діло дійшло навіть до військового конфлікту (із піком на острові Даманський – Чженьбаодао)  на річці Уссурі. Між США і Китаєм до того часу уже біля двадцяти років царило повне мовчання. Китай усвідомив, що залишився у небезпечному оточенні. У цій трудній ситуації Мао висовує теорію трьох світів. «Третій світ» це країни Азії, Африки і Латинської Америки, що були колись європейськими колоніями. «Другий світ» складають країни, що мають американський чи радянський вплив, Західної Та Східної Європи, а також Канада, Австралія і Японія. «Перший світ» це наддержави, США та СРСР, котрі, із китайської точки зору, розглядають весь Світ земної кулі, як своє прикриття у боротьбі за світове панування. Основне глобальне протиріччя китайці бачили тоді у протистоянні третього і першого світів. За рахунок діалектичного аналізу (Харро Зенгер, Вступ до китайського права, 1994) Мао Цзедун встановив протиріччя між третім світом, із однієї сторони, і другим нарівні із першим, із другої сторони, всередині першого світу, тобто США та СРСР. На цьому протиріччі і слід грати. За рахунок цих протиріч, Китай зібрав навколо себе країни третього світу, що допомогло його прийняттю  в ООН із одночасним виключенням звідти Тайваню. Затим Китай вирішив використати протиріччя між другим та першим світами, наприклад, між Францією та США, і по можливості заполучити на свій бік також країни другого світу. Відносно же першого світу, то пограничний Китаю СРСР, став більш суттєвою небезпекою, як США. Тепер річ йшла про  «використання протиріч наддержав, що сперечалися між собою за світове панство та у вичікуванні, виборі  моменту для покращення відношень із однією із наддержав та ізоляції тої, яка є найбільшою небезпекою для Китаю – СРСР»  (Цзян Лінфей у статті «Про  дотепність і спритність Мао у зовнішній  політиці», Світові знання, Пекін, 1993). Для Мао, у відповідності із глобальними світовими протиріччями, «третій світ проти першого», перший світ був головним ворогом. Але, перший світ  був   не деяким єдиним, а складався із двох наддержав: США та СРСР, чиї відношення, не дивлячись на деяку спільність інтересів, носили й гострі протиріччя. Мао розрізняв обі наддержави по небезпеці для Китаю, і, відповідно, по різному відносився до них, причому на перший план ставилася боротьба із «головною силою протиріч»  (Цзян Лінфей), якою у рамках протиріч «США – Радянський Союз» був СРСР. Тим самим діло дійшло до човникової дипломатії, до поїздки Ніксона до Китаю і у встановленні дипломатичних відношень між Китаєм та США. Радянський Союз, таким чином, попав між двох вогнів: Китаю та США. «Завдяки покращенню відношень із США, іначе кажучи, союзу із дальнім ворогом, Китай зумів приструнити ближнього ворога, Радянський Союз, а, крім цього, як пише Цзян Лінфей, «створити умови для проведення  Ден Сяопіном після смерті Мао (1976) курсу чотирьох модернізацій».

Ця стратегема у Китаї відслідковується і до цього часу з 1978 р. у втіленні  програми модернізації соціалізму. По ходу реалізації цієї програми, що затверджена на третьому пленумі ЦК КПК одинадцятого скликання у грудні 1978 р., Китай переживає самий довгостроковий відрізок мирного, будовчого життя із часів першої опіумної війни (1840-1842). На цьому етапі, який протягнувся і у ХХІ вік, головним протиріччям вважається: «модернізація в протиріччі із відсталістю». Для поборення цього найважливішого і задержуючого протиріччя  Китай знову прагне завоювати розположення дальніх суперників  (як США так і європейських країн), щоб з допомогою технічної та фінансової підтримки цих дальніх союзників побороти нинішнього ближнього ворога – свою відсталість, … а в подальшому – життя покаже.

Діалектичне, тобто  гру на протилежностях: «ближній – дальній», «вступати в союз – нападати», бачення цієї стратегеми можна висловити  і  іншими лозунгами із сучасних  китайських публікацій, наприклад:

—         «Обхідний шлях робити прямим»;

—         І друг, і ворог;

—         Зовні круглий,  всередині кострубатий;

—         Тактика затримки початку війни;

—         Розбити всіх поодинці;

—         Покорити чужу армію без побиття;

—         Убезпечити себе від стратегем;

—         Стратегеми, що потребують очікування;

—         Дві сторони трикутника у протистоянні із третьою;

—         Просити далекого тигра, щоб з’їв сусіднього вовка;

—         Панувати над варварами, використовуючи їх самих;

—         Шукати річку там, де немає її витоків;

—         Далека вода не може загасити ближній вогонь;

—         Ворог в якості товариша.

Добавить комментарий