о¿о25.

 

 


[за шестиграмою №64  (Ще не кінець – 010 101)]

Викрасти сволоки та підмінити стовпи не посуваючи будинку

Базова притча

У середині V в. до н.е. у древньому царстві Цзінь влада належала шести можновладним родам: Чжі, Хань, Вей, Чжао, Фань і Чжунхан. Самим дужим із них був рід Чжі, де був володарем Чжі Бо. Амбіції Чжі Бо не мали меж. Він заключив союз із родами Хань, Вей і Чжао, винищив клани Фань і Чжунхан та захватив їх землі. Після цього він замагав від клану Хань уступити йому свої володіння. Ватаг клану Хань, Хань Кан-цзи, спочатку хотів дати відсіч нахабі, але його радник порадив йому:

— Чжі Бо – людина жадібна та злоблива. Якщо ми уступимо йому, він захватить наше володіння силою. У майбутньому він безперемінно захоче відібрати ще чиїсь землі, і тільки тоді, можливо, нам предстане оказія відомстити йому.

Хань Кан-цзи послухав свого радника і виразив покірність Чжі Бо. Останній, що був вже окрилений успіхом, незабаром став допиратися і до володінь роду  Вей. Володар останнього, Вей Хуань-цзи, теж не виказав відкритого опору Чжі Бо з надією дочекатися сприятливого моменту для того, щоби вивільнитися від його диктату у майбутньому.

Врешті,  Чжі Бо почав вимагати виявлення покірності і від роду Чжао. Володар цього клану, Чжао Сянь-цзи, не хотів і слухати про такі вимоги. Тоді Чжао Бо повів свої війська на володіння Чжао і вчинив облогу їх столиці. Він наказав побудувати греблю на річці, що рядом протікала, щоби затопити місто. Вода піднялася майже до самого верху міського валу перед ровом. В місті почався голод, але його захисники дали клятву – стояти до останнього. Одного разу Чжі Бо у супроводі Вей Хуань-цзи і Хань Кан-цзи відправилися подивитися на обложене місто.

—         Ну от, — із задоволенням, мовив він, — тепер я знаю, що для того щоби знищити місто, достатньо одної води!

Коли ці слова почули Хань Кан-цзи та Вей Хуань-цзи, вони багатозначно переглянулися: вони обоє разом подумали про річки, які протікали і біля їхніх столиць.

Дуже скоро Чжао Сянь-цзи прислав із обложеного міста гінця до Хань Кан-цзи та Вей Хуань-цзи, бо надіявся схилити їх на свій бік.

—         Якщо відрізати губи, то зубам буде холодно, — сказав гонець. – Коли поляже Чжао, наступить ваша черга.

І тоді Хань Кан-цзи та Вей Хуань-цзи вчинили зговір із Чжао Сянь-цзи.

Через деякий час Чжао Сянь-цзи послав загін спритних воїнів, що розрушили греблю ворога, і вода затопила табір Чжі Бо. Одночасно армія Чжао вийшла із обложеного міста і легко розтрощила розстроєні ряди облоги. Сам Чжі Бо був убитим у бою.

Троє переможців розділили між собою землі клану Чжі, а Чжао Сян-цзи виготовив із черепа Чжі Бо чашу для вина.

Афоризми:

 Треба змусити

Спільника міняти свої

Ушикування.

*

Користуватися

Безладом його рядів

Для виснаження.

*

Дочекатися

Його поразки, щоб

Звитяжцем стати.

***

А торгувати

Псятиною… тушками,

Із  пришитою

Головою барана…

І білою ниткою.

***

Лудою лудять,

Замилюють і очі…

То вибрик Часу.

Коментарі:

«Загальмуй свої колеса» — це афоризм взято із тлумачень другої риси шестиграми №64 («Ще не кінець»). Ця остання в традиційному бачені композицій матриці «Книги змін»  шестиграма складена із триграми Вода внизу та триграми Вогонь зверху. Шестиграма позначує розпад та хаос – внаслідок багатонаправленості стихій природи Води та Вогню – і необхідності збереження, при цьому, сил для нового витка розвитку. Якщо удається зберегти сили, то будуть і сприятливими умови для нових звершень. Ключову роль тут грає друга дев’ятка, що оточена інськими рисами. Ця ситуація означає вимушену зупинку на шляху долі, і, навіть, задній хід, що є необхідним для майбутнього руху вперед. Аналогічний коментарій і дається для першої дев’ятки попередньої шестиграми матриці №63 («Уже кінець»).   Відсутність відкритого протистояння із противником та частковий відступ є тут лише закладом майбутньої перемоги над суперником, що тепер має перевагу у силі.

Ілюстрації:

Вираз формули стратегеми  має, деяким чином, будівельний підклад, що у наші часи на Заході йменується «перелицюванням» (не путати зі «зносом» чи «розчисткою» в розумінні розгрузки густо заселеного міського кварталу), тобто, вичистка того, що мішає чи не відповідає меті використання чогось-когось.

У військовому відношенні сволоки та стовпи означає головні сили противника, якими може бути і верхній командирський  склад чи його інтелектуальне ядро, що є кістяком військової сили. А якщо забрати у війська його кістяк чи розколоти, розпорошити його ряди – воно розвалиться як сила.

Ця стратегема, як правило, теж застосовується для проникнення у чужу країну. Наприклад, як пише дослідник стратегем Лі Біньянь, із середини 50-х рр., СРСР, став упроваджувати свою присутність у Афганістані та  почав використовувати для цього всякі шпаринки. Після захвату влади Мухаммедом Таракі (квітень 1978) СРСР направив туди більше як 6000 радянських радників та спеціалістів, щоб, крок за кроком, забезпечити свій вплив на управління армією, партійними та владними органами. Разом  із тим, Радянський Союз проводе бурхливу діяльність по віддаленню із ключових постів тих, хто не піддавався радянському  впливу та заміною їх прорадянськими кадрами. Після того як вдалося замінити сволоки і стовпи, СРСР 27 грудня 1979 р. здійснив відкриту інвазію й захопив Афганістан одним махом.

Можливе й зворотне застосування  методу «перелицювання» — не заміна чи ослаблення у противника його сильного кістяка, а таємне усиляння свого кістяка.

Як стійка архітектурна міра перепланування, звісно, це вже не стратегема, а cповна буденне діло. Але от у житті  «перелицювання» є зачасти схоже із методом цієї стратегеми. Навіть маніпуляції інформацією запроданцями журналістами китайці порівнюють   із цією стратегемою.

Черговою різновидністю стратегеми є підміна (перелицювання) не тільки складу чогось, а заміна суб’єкту (речі) повністю. Тобто, дійсне замінюється на підробку, добротне на неякісне, важливе на неважливе і таке інше. Підміна, звісно, повинна бути дуже схожою на оригінал, щоби жертва стратегеми сприйняла таку підміну за дійсність, погане за добротне чи другорядне за первинне. На цьому й базується облуда супротивника. А коли той обман розкриється – уже буде пізно.  До крайності грубим застосуванням такого методу є, наприклад, підробка упаковки товару, чи, навіть, етикетки, чи невірний, «красивий» опис товару. І часто , в таких випадках, китайці говорять: «торгувати псятиною, навісив на тушку овечу голову».

У ідейних дискусіях цю стратегему теж застосовують, для того, щоби із всякої ідеї (поняття, вислову, міри, дії і т.і.) безвідносно до її істинної суті вихопити ту її частку, що уже можна використати у своєму власному тексті заперечень.  Адже, такі вислови із багатослівного оригіналу (особливо чогось/когось – величного), для виявлення  їх прямого суттєвого значення у контексті застосування, навряд чи буде перечитуватися весь оригінал.

Власні сволоки та стовпи не повинні бути легкодоступними ні для кого. У випадку їх пошкодження треба передбачити своєчасні запобіжи.

Як тільки сповіщають про речі, що неможливо чи трудно перепровірити є особливо небезпечним, слід застережне до них відноситися, ніколи не вірити на слово. Адже у наш час, коли існує більше мільярда вільних сайтів Інтернету, при такому величезному потоці інформації, надзвичайному хаосі – стало дуже легко попасти в облуду.

 До методу цієї стратегеми відноситься і відомий по всьому світі вислів – замилювати очі чи лудою лудити когось.

Фон Зегер, у своїй згаданій тут книзі, на основі багатьох тривожних цитат із преси та аналітик вчених прийшов до висновку, що може статися так, що  «Європа може залишиться без європейських цінностей». Згідно цього ствердження, якщо воно, звісно, є вірним, щоби із Європи зникли  деякі цінності та були замінені іншими, наприклад, ісламськими чи східноазіатськими, потрібно лише спокволу і настійливо проводити у життя демографічну політику у дусі цієї стратегеми 25.

Дуже часто підміну суті (мабуть, за допомогою цієї стратегеми о¿о25 ?!) роблять методом «обернення» письмових чи, навіть, мовних знаків. Як, наприклад, у  слов’янській букві Ъ, якщо  «підчистити» лише маленьку закарлючку, то ханъ стає ханьцем. Чи при «московській» говірці букву о вимовляти як а, а потім уже й записати по-вимові, то слов’янин  на віки стає славянином, котрий уже віщає та віщує тільки із лавки і весь час щось славить, а не мовить і не роздумує над кожним словом, хоча був «язичником?», а тепер став християнином. Але ж і Євангеліє від Івана зачинається: — «І спочатку було слово… ».

Є відомим способом (як використання цієї стратегеми) пропаганда політичних  чи господарських реформ  новим витлумаченням,  заради прогресу, старої й навіть ветхої класики у «нову ідеологію». Так, наприклад, сучасний китайський філософ Кан Юевей (1858-1927) у старих конфуціанських  творах «відкопав» основи (інститут) західного парламентаризму і праобрази західної демократії, а ідеологію сучасного соціалізму (китайського!) взагалі ототожнив  думами із своєї «Книги великого єднання» («Датун шу» — Датун: «велике єднання», стан загального щастя. Досягається як стан повного відречення, бо для того щоб знайти єдність із космічною (природною) цілісністю, людина повинна позбавитися від особистих стремлінь і, коли вона відчула у глибинні своєї сутності самовільний рух безособового Дао, підкоритися йому, слідувати його об’єктивним та універсальним законам». Метод Кан Юевея «із опорою на древність міняти систему (устрій)» («то-гу гай чжі») і донині є натхненням для багатьох, у тому числі і на Заході.

Згідно із аналітикою Харро фон Зегера  дуже схожим із Кан Ювеєм способом згідно «Діянням апостолів» (Діян., 17:22-24) повів себе апостол Павло. «І, став Павло серед ареопагу, мовив: — «Афіняни! По всьому бачу я, що якби особливо набожні. Бо, коли я проходив і роздивлявся ваші святині, я знайшов і жертовник, на якому написано: «невідомому богові». Цьому, якого ви не відаєте, шануєте, я проповідую вам». І тут Павло презентував афінянам Бога християн як Бога, якого не відаючи, вони самі поклоняються йому. Одначе, напис на тому жертовнику виголошувала: «Богам Азії, Європи і Африки, невідомим і мандрівним скрізь — богам». Павло же замовчав  всі наголоси із множини богів, а оголосив єдиного, отримав «невідомого бога». Після такої проповіді «деякі мужі, пристали до нього, увірували» Вельми схвалив  застосування апостолом Павлом (мабуть, невідомої йому!) цієї стратегеми 25, названою ним «лукавістю» (пізнє лат. — «vafrities»), із написом на жертовнику — Еразм Роттердамський (1469-1536), що видивився   тут у слідуванні апостолом Павлом   вимог Нового Завіту про те, що треба бути «мудрим як Змій» (Мф., 10:16).

Цей метод перелицювання описав і Нікколо Макіавеллі цілою главою «Хто хоче змінити старий устрій у вільну державу, хай збереже у ній хоча би тінь давніх звичаїв» (по співпадінню ця глава є теж 25-ю у його книзі «Роздуми про першу декаду Лівія»), а саме:

«Тому, хто жадає чи хоче замінити державний устрій якого-небудь мегаполісу і жадає, щоб новий устрій був прийнятим та піддержувався всіма із задоволенням, необхідно зберегти хоча би тінь давніх звичаїв, щоби народ не помітив зміни порядку, не дивлячись на те, що у дійсності нові порядки будуть зовсім не схожими колишнім. Бо люди, взагалі, тішать себе баченим, а не тим, що дійсно існує. От чому римляни, коли дійшли до необхідності цього на самому початку свого вільного життя, замінили одного царя двома виборними консулами, не захотіли, щоб у консулів було більше дванадцяти лікторів, щоб число цих останніх не перевищувало числа всієї прислуги царя. Крім того, так як у Римі звершуються щорічні жертвоприношення, які могли здійснювати тільки самим царем, римляни, що не хотіли щоб із-за відсутності царя народ зажадав би старих звичаїв, вибрали главу вказаного жертвоприношення  і назвали його «царем жертвоприношень», а підпорядкували його верховному жерцю. Таким чином, народ получив для себе пом’януте жертвоприношення і не мав ніякої причини із-за відсутності його жадати повернення справжнього царя.  Цього повинні були дотримуватися  всі ті, хто ще хотів знищити у столиці старий устрій і встановити нове вільне життя.  Тому, хоча нові порядки міняють свідомість людей,  треба старатися, щоб у перемінах нові закони зберегли якнайбільше від старих. Якщо, навіть, міняється число, повноваження і терміни магістратур, треба, щоби у них залишилася стара їх назва. Всьому цьому, як я сказав, повинен слідувати той, хто жадає установити політичне життя на основі створення хоч республіки,  хоч монархії»

Так встановлювались і церковні свята при переході на Русі до християнства: і Різдво Христове, як свято народження Сонця Весни, і паска (із вербною неділею) як свято Весни, й Трійця,  як свято Літ, і Покрова Богородиці як символ покриття Землі жовтим листям всіх дерев, обов’язкове повернення козаків із Січі до створення сім’ї чи зачаття  козачат, Зелені Свята як перехід до Літа, і, навіть, Івана-Купала…

Добавить комментарий