о¿о28.

 

 屋  



[за шестиграмою № 21 (Звершення – 100 101)]

Заманити на дах і прибрати драбину

Базова притча

У 204 р. до н.е., засновник династії Хань наказав своєму самому здібному отаману Хань Сіню вдарити по тилам його головного суперника Сян Юя. Хань Сінь повів своє сорокатисячне військо за хребти  гори Тайхан. Тропа його вела через вороже угрупування (царство) Чжао, де на виході гірської ущелини була розквартирована двохсоттисячна армада чжоаської армії. Хань Сінь, як нічого не бувало, провів своїх вояків через гірський прохід і зупинився лише коли тісно наблизився до табору чжаосців. Тоді він, зразу же, направив дві тисячі вершників за околиці табору чжаосців з наказом їм, затаїтись в околицях оборонної фортифікації, а потім захватити їх табір, як тільки основні силу Хань Сіня почнуть  бій з силами армади Чжао. Потім, він ще висунув свій авангард, що  нараховував десять тисяч вояк, вперед, але так, що за спиною цього авангарду стала гірська трудно перехідна річка. Чжаоський військовий отаман, коли побачив такий військовий маневр, розсміявся – бо вибрати собі таку стратегічну позицію, коли не має шляхів відступу, це груба військова помилка.

Чжаосці, що вже були впевнені у своїй перемозі, рвонули в атаку – позабувши всякі остороги.   Між тим, при наближені армади чжаосців, передові ряди Хань Сіня розступилися, і значна частина чжаосців опинилася трохи не у повному окруженні. Зав’язалася жорстка бійка, в якій воїни Хань Сіня, що були прижаті до річки, стялися із супротивником зі своєю  великою хоробрістю та відвагою, тоді як чжаоські отамани не змогли скористатися своєю чисельною перевагою. Тим часом дві тисячі вершників Хань Сіня із засади довкілля табору чжаосців, раптово зайняли звільнений іскрометною атакою   армади чжаосців базовий їх табір і виставили на його окружних стінах пурпурові знамена володаря Лю Бана. Через не довгий час командуючий армії Чжао наказав своїм військам відійти до базового табору, щоб перелаштуватися. Але, коли чжаосці  побачили на стінах своєї фортеці знамена Лю Бана, їх захопив жах, що спровокував велику паніку, й вони розбіглись – хто куди. Так Хань Синю вдалося розгромити армію Чжао і навіть взяти у полон чжаоського царя.

Афоризми:

І обдурити

Своїх січових вояк

Перемогою,

Що легко їм достанеться?

Штовхати їх вперед,

Коли нема доріг назад

До зимовика, а тільки

У долину їх смерті.

Коментарі:

«Вчепишся зубами в закостеніле м’ясо. Зустрінеш отруту»

Така фраза взята із трактування до третьої риси шестиграми №21 (Звершення). Ця шестиграма має внизу триграму Грім. А наверху – триграму Вогонь. Нижня янська риса символізує рішучу та бистру дію із метою захвату добичі (якби способом «стискування зубів»).  Остання звідноситься із четвертою дев’яткою, в тлумаченні якої  проголошено: «Вирвеш м’ясо, присохле до кістки». Позиція супротивника, що позначена верхньою триграмою, здається зовні сильною, всередині вона же уразлива. Разом з тим, коментар до третьої  риси шестиграми мовить: «Вирвеш закостеніле м’ясо, <але> зустрінеш отрутуНевеликий жаль. Огуди не буде».  У даному випадку третя шістка виступає і як початкова риса внутрішньої триграми Вода, яка асоціюється  із отрутою, небезпекою. Ця отрута, безсумнівно, символізує ту небезпеку, яка очікує на вояк, що звершили сміливий напад на ворога і залишилися без шляхів відступу.

Ілюстрації:

Сам вираз формули у назві цієї стратегеми виходить із Військової справи Сунь-цзи, одному із найдревніших у світі військовому трактату, що датується серединою першого тисячоліття до н.е. У ньому дається порада військовому командиру (отаману) на те, що «час січі треба призначувати так, якби ти вибрався на висоту, раптово відштовхуєш драбину». «Можна рухатися лише вперед, дорога до відступу відрізана», — добавляє коментатор Мей Яочень (1002-1060). У Сунь-цзи подібний образ дій описувався ще так: «Отаман, коли приступає до рішучих дій, спалює свої човни і розбиває котли». Потім, «коли у вояк вже немає іншого виходу, вони у раті до останнього». Доповнення ми знаходимо у військовому трактаті, що приписується  У Ці (вмер 381 р. до н.е.):

  1. Поле січі – місце де залишають трупи. На раті, ті які знають, що смерть у великій січі неминуча – залишаються живими; ті, що вбачають за щастя життя – гинуть.
  2. Хороший отаман якби знаходиться на кораблі, що тоне, у будівлі, що горить.. Цим він робить безрезультатними всі хитромудрощі противника, робить безплідним всю завзятість його сміливців. Він може прийняти противника.

Таким чином, ця стратегема у її найдревнішому вигляді виступає як спосіб ведення воєнних дій, перегукується із висловом: «позичити драбину і допомогти, тим самим, людині піднятися вверх» («це ті шу жень»). Але у ситуації цієї стратегеми, події, звісно, можуть розвиватися значно драматичніше. У її основі лежить практика: у самій безнадійній ситуації, коли людина притиснута до стінки,   людина відчує, невідомі їй раніше, сили. Це вірно і по відношенню до ворога, як вказує у своєму коментарі до Сунь-цзи   Цзянь Лінь, що жив в часи таньської епохи (618-907): «коли на ворога можна напасти, але відомо, що він буде битися до смерті, на нього не нападають» (знав би про це Гітлер!, коли складали план Барбароса).

Ця стратегема, як крайній засіб, дещо змикається із провокаційною стратегемою 13, тільки там іде річ про хитрощі, що грають на чуттєвості і визваних цим емоцій та дій. Ця же стратегема вказує на сповна сталий емоційний стан, що дозволяє  перебороти ляк смерті чи, навіть, підганяє страхом смерті до можливості використати свій надлюдський   потенціал. Хоча, якщо вівцю загнати  у стаю голодних вовків,   то вона не рушиться до бійки, від погибелі їй не викрутиться, бо сили дуже не рівні. Крівлю, куди ведуть військо, слідує добирати. Перевагу треба віддавати крівлі, яка хоч і виявляє бійцівський дух, але й являє собою крайню небезпеку. Негоже влазити на перший попавшийся дах. Ще, до того, більше всього збуджує й хвилює відкидання драбини у всіх на виду. Тут, в той же час, приходить осягання критичності положення, і воїни без забару наставляються до єдиного виходу,  що ще їм є доступним. Звісно, можна довести до відома війська, що у них вже немає ніякої драбини. Але ж на самому ділі драбина лише приховується і її місцезнаходження відоме отаману, щоби на випадок не передбачених неприємностей «спасівна драбина» могла прийти на допомогу.

Цю стратегему радять ще застосовувати у якості виховної міри. Непродуману ідею доводять до абсурду, що дозволяє учням залізти аж на гребінь даху і заставити, тим самим, як, навіть доведена до логічного кінця  ідея розвертає до безвиході.

Стратегія даху та драбини дуже добре спрацьовує, коли її застосовують у схемі:  облудне заманювання противника на дах (якусь територію западні), забрати драбину (знищити прохід, вихід), щоб відрізати йому всякі шляхи до відступу й там неспішно його знищити.

Поставити когось у безвихідне положення, здолати яке можливо лише якщо докласти зверхзусилля  — важлива складова цієї стратегеми.

До цієї стратегеми у Китаї привчають вже і дітей. Наприклад. Популярна китайська народна казка «Бабуся – вовчиця» («Лан попо»), що практично повністю є аналогічною народній європейській казці – «Червона шапочка» (оброблена Шарлем Перро, 1697 й записана братами Грімм – через сотню років й пересказана російською мовою І.С.Тургенєвим, 1818-1883), описує відому подію, коли вовчиця пробувала обдурити малих дітей-дівчаток, а, в результаті, гине сама.

Бабуся-вовчиця
Ілюстрація Гюстава Доре

У  іншій китайській казці («Ліжко ста птахів», Пекін, 1996) вже прямо вказується про  мудру Боцзі (старша сестричка із казки «Лан попо»),  яка за придуманою потребою вийшла у двір, організувала звільнення своїх сестричок, придумала хід, щоб вовчиця залізла на дерево і відти звалилась на свою погибель – все згідно цієї стратегеми 28.

В дусі, що далеко виходить за рамки розрахунків за цією стратегемою,  але, все же, співзвучно з нею діяв і самий відомий у Китаї мудрець та філософ – Конфуцій (551-479 до н.е.). Не зважаючи на всю безнадійність спроб перетворити у життя свої ідеали, він не звертає із вибраного шляху, залишається все своє життя вірним своїм переконанням. У «Лунь юй», творі що є найважливішім у конфуціанстві, приводиться ось такий випадок: «Одного разу Цзи Лу ночував у містечку Ші-мєнь. Сторож воріт спитав його: — Чи не той ти, в якого нічого не виходить, а все дієш? Якщо казати по-іншому, Конфуцій практично все життя  знаходився на даху, драбину у нього забрали, а він, все ж, не утратив духу.

Добавить комментарий