Енциклопедії Дяківа Романа / Знання, Досвід, Мудрість. Цікава та корисна інформація

Енциклопедія Бойківщини: природа, культура, мова, славні імена. Роман Дяків. Частина 1 — Бойківський словник

Кк

Ка – частка, що додається до дієслів або прислівників (теперка, ниська тощо).
Каба́т – чоловіча куртка.
Ка́бата – швидко.
Кабату́вати – вирувати, перекидатися.
Кава́лєр – парубок.
Кавалє́рка – парубкування.
Кавалєрува́ти – парубкувати.
Кава́лірь – 1. Жених. 2. Кімнатна рослина, яка не цвіте. 3. Герань.
Кава́лок – кусок, шматок, частина чогось.
Кавальцува́ти – ділити на частини, шматки.
Кава́льчик – шматочок чогось.
Кава́рня – кав’ярня.
Ка́вка – галка (різновид птаха).
Каво́вий – коричневий.
Каву́зіка – бруква.
Ка́вція – грошова застава.
Кав’я́рка – невеликий бідон для молока.
Ка́ганець – 1. Велика чарка. 2. Світильник. 3. Плетений намордник для худоби.
Кади́й – куди.
Кади́льниця – кадило.
Ка́діб – тулуб птаха.
Ка́довб – видовбана діжка; бочка.
Ка́доп – велика дерев’яна діжка для овочів.
Ка́є – каже.
Ка́ждий – кожен, будь-який, всякий.
Ка́ждий на сво́ю ру́ку – кожен дбає про себе.
Каза́льниця – трибуна для священика.
Каза́нє – проповідь священика під час богослужіння.
Казе́та – газета.
Кази́брід – лютий (місяць).
Кази́дорога – погана, зіпсована дорога.
Кази́ти – ламати, псувати.
Кази́тися – 1. Впадати в лють, скаженіти, шаленіти, біситися. 2. Ламатися.
Казу́сниця – несподівана новина.
Ка́йла – віл.
Ка́ка – дит. Лайно, бруд, щось погане.
Кал – бруд.
Калаба́ня – глибоке місце, яма; глибока калюжа.
Калама́р, каляма́р – чорнильниця.
Каламу́т – той, що говорить всякі нісенітниці, “каламутить воду”.
Ка́лап – суконний капелюх із ясносиньою стрічкою.
Кала́тало – дитяча дерев’яна іграшка у вигляді двостороннього рухливого молоточка, яким у день Великодніх свят діти калатали, веселились.
Кала́тати – 1. Бити у щось зі звуком (по дереву, металу). 2. Стукати, битись (про серце). 3. перен. Як-небудь жити, доживати, існувати. 4. Гриміти.
Калата́ч – дзвінок на шиї в корови.
Калафіо́р – цвітна капуста.
Кали́ворот – передня частина драбинястого воза, на якій оперті драбинки.
Ка́лим – плата за зроблену приватним чином послугу; хабар.
Кали́та – торба для грошей.
Калісо́ни – підштанки.
Каліцма́н – каліка.
Калі́чка – 1. Різновид грибів. 2. Каліка. 3. перен. Перестигла (пригнила) груша.
Калу́гер – монах.
Ка́льван – жорстока людина, негідник, садист.
Ка́львін – 1. Лицемір, зрадник. 2. Жорстока людина.
Кальо́ші – калоші.
Каля́фйор – Див. Калафіор.
Кам – чим.
Камазо́ля (камазо́лька) – жіноча безрукавка.
Кама́к – 1. Поліно. 2. Пень із бджолами, вулик.
Кама́лія – приправа для страв.
Ка́мениця – кам’яна чи цеглова будівля.
Камера́льщина – Див. Королівські села.
Ками́нець – кісточка у фруктах.
Камізе́лька – жилетка, безрукавка.
Каміноло́м, каміньоло́мня – кар’єр.
Камра́т – товариш, друг.
Ка́м’яниця – Див. Камениця.
Ка́м’янка – брусниця.
Кана́пка – бутерброд.
Кані́т – товстий шнур.
Ка́нка – бідон для молока.
Кано́н – гармата.
Кант – ребро, пруг дошки, бруса тощо.
Ка́нта – банка з ручкою.
Ка́нтар – 1. Ремені з вудилами та поводами (частина збруї), які надягають на голову коневі, щоб правити ним; вуздечка. 2. Різновид нестаціонарної (ручної) ваги.
Канто́вий – квадратний, гранчастий.
Кантува́ти – 1. Котити, обертати іншим боком. 2. Обдурювати. 3. Грубо жартувати, насміхатися. 4. перен.Кр итикувати, викривати вади, хиби.
Ка́нур – рушник для посуду.
Канцеля́рія – учительська кімната.
Канцу́р – ганчірка.
Ка́нька – залізна посудина; каструля.
Каню́к – будівельний шип у вигляді хвоста ластівки.
Ка́ня – яструб (різновид птаха).
Ка́па – 1. Димохід на горищі. 2. Покривало.
Капари́ти – 1. Марно тратити. 2. Робити щось невдало, недбало, неохайно.
Капа́рник – халтурник, марнотратник.
Капа́рство – 1. Погана праця. 2. Марнотратство, безлад, недбалість.
Капе́лія – капела, музичний гурт.
Каперати́в – крамниця.
Ка́пиць – 1. Леміш плуга. 2. перен. Кінець.
Капірува́ти – 1. Відбувати покарання за вчинений злочин, провину і т. ін. 2. Тяжко хворіти.
Капо́та – чоловічий верхній довгий одяг.
Капра́вий – загноєний (про очі).
Капту́рок – дитяча шапочка.
Капува́ти – робити зарубки на дереві.
Капу́за – капюшон (головний убір).
Капу́ра – те, що загубилось, пропало чи зникло куди-небудь; втрата.
Капустя́ник – хліб із домішками капусти.
Капустя́нка – поле, де росла капуста.
Ка́пуш – блощиця у вівці.
Ка́пца – бідняк, злидар.
Капцані́ти – ледь-ледь існувати, злидарювати.
Ка́пці – 1. Вовняні шкарпетки. 2. Легке хатнє взуття. 3. Старе, зношене, неприглядне взуття.
Капшу́к (капчу́к) – торбинка для зберігання тютюну.
Караба́йда – гвинтівка.
Карабі́н – рушниця.
Караво́на – дівча.
Ка́ра-каре́нна – велика біда.
Кара́мха – малі діти.
Кара́ти – 1. Накладати стягнення, завдавати покарання. 2. Колоти, бити.
Кара́тися – страждати.
Кара́фка – графин.
Карб – зарубка, позначка на дереві.
Карба́чь – батіг, канчук.
Карбівни́к – діжка для прання одягу.
Карі́ки – кільця в кухонній плиті.
Карі́я – коло, круг.
Карк – шия.
Карко́ші (корко́ші) – верхня частина плечей, на якій щось носять.
Ка́рний ла́гер – концтабір.
Карта́тий – строкатий.
Ка́ртка – листок паперу.
Картя́нка – ворожка на картах.
Кару́к – столярний клей.
Каса́рня – 1. Велика військова кімната. 2. перен. Надто велика житлова кімната чи якесь інше приміщення.
Каса́ція – 1. Амністія. 2. Письмове звер нення про помилування.
Ка́сі – каша.
Касії́р – косар.
Касува́ти – 1. Відміняти, забороняти, анулювати. 2. Псувати, нищити.
Катапу́лька – рогатка.
Ка́тер – нежить.
Катра́н – вишиваний фартух.
Катра́нник – продавець дріб’язку.
Катру́пити (закатрупи́ти) – мучити (замучити) до смерті.
Кату́на – вояк.
Кату́ра – хвіртка.
Ка́ут – півень.
Кафта́н – жупан (верхній одяг).
Кац – вигук, яким відганяють котів.
Кацаба́я, кацаба́йка – верхній полотняний светр; хутряна безрукавка.
Каца́пство – москвофільство.
Каці́рити – принижувати, сварити.
Ка́чита – каченята.
Качі́вка – качалка.
Ка́шавка – білка.
Каша́к – брусок дерева.
Ка́шиця – дерев’яна або кам’яна загата по берегах гірської річки для захисту берегів від розмивання.
Квак – Див. Кавузіка.
Ква́ндрас – чверть години.
Кванча́ти – випрошувати, скиглити.
Ква́питися – старатися, намагатися робити що-небудь швидше; поспішати, хапатися.
Ква́пно – поспішно.
Квар – грижа.
Ква́рта – 1. Мірка об’ємом півлітра. 2. Горня, чашка, кухоль.
Ква́си – незадоволений вигляд, гримаси.
Ква́сок – 1. Щавель. 2. Закваска для тіста.
Квасни́й – кислий.
Кваснина́ – сироватка.
Квасни́ця – 1. Дика яблуня. 2. Щавель.
Квасня́чка – плоди дикої яблуні.
Квати́ра – будинок, хата.
Кватирюва́ти – винаймати житло; проживати в орендованій квартирі.
Ква́ша – страва з гречаного або житнього борошна з солодом, подібна до густого киселю.
Квеч – 1. Корок. 2. Повісмо, намотане на палицю для підпалювання чогось.
Квіт – квитанція.
Ке́би – коли б, якщо б.
Ке́двешний – працьовитий, старанний, відповідальний.
Кедь – як.
Ке́дь ми – як мені.
Келі́шок, килі́шок, кілі́шок – чарка для спиртних напоїв.
Ке́пський – недобрий, поганий, зіпсутий.
Ке́псько – погано, недобре.
Керва́вий – кривавий.
Керни́ця, кирни́ця – криниця, колодязь.
Керо́вниця – руль, кермо.
Керо́н – керівник лісових робіт.
Керт – заплавна низовина біля річки.
Ке́рта – город.
Ке́ртина, ке́ртиця – кріт.
Керу́нок – напрям.
Ке́ці – глиняний глечик для молока.
Ке́чера – Див. Кичера.
Кє́псько – погано.
Ки́вати – брати, рухати (чуже); красти.
Ки́ватися – рухатися. Кивайся (рухайся швидше, хуткіше).
Ки́гик – чайка.
Ки́дра – модрина.
Ки́злики – картопляна страва.
Ки́ла – пахова грижа в чоловіків.
Ки́лавий – 1. Чоловік, хворий на грижу. 2. Особа, яка нічого не вміє робити.
Килі́шок – Див. Келішок.
Кильту́вати – споживати, витрачати.
Кима́к – 1. Вулик. 2. Сук на дереві. 3. Палиця.
Киндири́ця – кукурудза.
Ки́па – дарма; годі, достатньо.
Ки́пінь – 1. Спека. 2. перен. Ненависть.
Кипкува́ти – глузувати, сміятися з кого-, чого-небудь; насміхатися.
Кип’я́ч – окріп.
Ки́рва – кров.
Кирва́вий – кривавий.
Кири́ня – багатство, розкіш.
Киричу́н – святвечірній хліб.
Киро́вник – керівник, начальник.
Кирон́ – керівник, бригадир у лісорубів.
Кирти́на – Див. Керти́на.
Ки́рчак – дерев’яна ложка на три літри.
Кисели́ця – 1. Різновид каші з вівсяного або житнього борошна. 2. Густий компот із яблук. 3. Квас. 4. Різновид першої страви.
Кисля́к – загусле кисле молоко.
Ки́тиця – 1. В’язка снопів для покрівлі. 2. Жмуток ниток, зв’язаних з одного кінця докупи, що є прикрасою, оздобою сорочки, блузки чи служить застібкою. 3. Стрічка від очіпка. Кить – якщо, коли. Кить хочеш.
Китя́ – 1. Великий хліб, спечений священику з приводу похорону. 2. Хліб, принесений до церкви, але не в поминальні дні.
Ки́чера – 1. Гора, повністю вкрита лісом, окрім вершини. 2. Місце, заросле кущами, де пасуть худобу. 3. Заліснений горб.
Кичи́ти – звозити дерево з лісу.
Ки́чка – жіночий головний убір у вигляді дерев’яного обруча, обмотаного полотняною стрічкою, на який зверху натягається чепець. Цей чепець є шапочкою із мережива, що закінчується двома стрічками.
Киш – вигук, яким відганяють курей.
Ки́шка – кров’янка.
Кия́на, кия́ня, кия́нь – 1. Палиця. 2. Кай ло.
Кия́х – качан (кукурудзи).
Кі́бець – яма в землі, де взимку зберігають картоплю, яблука.
Кізли́, козли́ – крокви.
Кізли́ти – встановлювати крокви.
Кік – місце, де збирають колоди для різання.
Кі́лля – основа кошиків із ліщини, які виплітають по колу від дна доверху.
Кі́лька – декілька.
Кількакро́тно – неодноразово, багаторазово.
Кі́лько – скільки.
Кі́льо – кілограм.
Кільтова́ти – споживати, витрачати.
Кільчи́тися – сходити, проростати (про зерно).
Кіма́к – колода.
Кімачо́к – поліно.
Кіндири́ця – кукурудзяна крупа.
Кіну́ти – вкрасти.
Кінча́тися – помирати.
Кіпе́ць – горбок, невелика гора.
Кі́пка – копа із снопиків льону.
Кі́рат – січкарня (соломорізка), яка приводиться в рух тягловою силою – водяним колесом чи вітром.
Кірзаки́ – 1. Чоботи з верхом із кирзового полотна. 2. Прибулі до західних областей поневолювачі – енкаведисти, комуністи тощо.
Кі́рка – скоринка хліба.
Кісне́ – сіножать.
Кісни́ця – ділянка землі (сінокіс) на полонині.
Кі́сто – тісто.
Кіся́ – ручка коси.
Кі́тка – кішка.
Кітли́на – улоговина.
Кі́тна – вагітна вівця.
Кі́цько – трішки, небагато.
Кіш – 1. Короб у млині, в який засипають зерно. 2. Кошик.
Кіши́ня – кишеня.
Кі́шитися – тішитись, радіти.
Кладени́ця – отвір (для диму) на даху будинку.
Кла́день – 1. Стіжок снопів у полі (від 60 до 180 шт.). 2. Стіжок із льону в полі.
Клади́на – 1. Риштування. 2. Підвищене місце. 3. Одна з двох палиць, яка притримує бочку на возі.
Кла́ння – великий стіг вівсяних снопів у полі.
Кланца́к – ніж.
Кла́нцаки – зневаж. Зуби.
Кла́нцатий, кли́ватий – зубатий.
Клапа́ня – 1. Зимова тепла шапка, переважно з хутра. 2. Крислата, гілляста смерека.
Кла́сти – 1. Споруджувати (будинок). 2. Розпалювати (вогонь).
Кла́цнути – 1. Механічно зачинити перед кимось двері. 2. Вдарити когось.
Клач – ганчірка для глини, якою мажуть хату.
Клеба́ня – капелюх.
Клепа́ч, клипа́ч – молоток для клепання (загострення) коси.
Кле́пка – дрова метрової довжини.
Клец – колода, порізане дерево.
Клєба́нія – парафія.
Клиба́нка – 1. Священик. 2. Шкіряний капелюх.
Кли́ва – висока гора, заросла смерековим лісом.
Кли́ваки – великі виступаючі зуби.
Кливи́ць – молоток.
Кли́кати – звати, гукати; звертатись до когось.
Клин – шматок поля; відріз тканини.
Клине́ць – дерев’яний кілок, забитий у стіну для вішання чого-небудь; вішак.
Клінти́ти – 1. Виготовляти щось із неякісного матеріалу. 2. Ремонтувати старий прилад. 3. Складати, збирати докупи.
Клі́пка – повіка.
Клі́тати – збирати, накопичувати.
Клі́тка – поскладані дрова.
Клова́ки – нерівні зуби.
Кло́чя – жмутки, клаптики волокна.
Клуб – 1. Народний дім. 2. Стегно.
Клуб’я́ – клубок ниток.
Клу́ня – будівля для зберігання снопів, сіна, полови тощо, а також для молотьби, віяння й т. ін.; стодола.
Кльоп – пряжа.
Кльо́пнути – перен. Сильно вдарити.
Кльоц – колода, брус.
Кльо́цки – страва з картоплі, яка вариться в молоці.
Кльош – піднос на ніжці для порізаного хліба.
Клюб – клуб.
Клю́би – дерево, вивернуте з корінням.
Клю́ка – 1. Дерев’яна дверна ручка. 2. Дерев’яний гак або кілок у стіні, на який вішають різні предмети. 3. Скоба.
Клю́па – 1. Пристрій (складова частина), що підтримує драбини воза. 2. Кронциркуль, яким вимірюють товщину дерева.
Клюпа́к – підпора на возі від осі до драбин (бортів).
Клю́пати – стукати.
Клю́ска – галушка.
Ключ – 1. Відмикач. 2. Інструмент, яким здирають внутрішній, зворотний бік шкіри під час вичинювання. 3. Верхня частина хребта. 4. Вінок (грибів). 5. Коловорот. 6. Жердина з гачком, на який чіпляють відро. 7. Джерело криниці.
Клю́чка – перен. Зачіпка (без причини) до сварки.
Клядьба́ – прокльони, побажання невдачі.
Кля́ґаний сир – сир, виготовлений із коров’ячого молока; бринза.
Кля́йстер – клей, зварений із муки або крохмалю.
Кля́кнути, кляка́ти – ставати, падати на коліна; стояти навколішки.
Кля́мбра – металевий стержень, загнутий із двох боків, для скріплювання чогось.
Кля́мка – дверна ручка.
Кля́нчити – випрошувати, просити.
Кля́па – лацкан піджака.
Кля́са – 1. Клас. 2. Сорт.
Кля́сти – проклинати.
Кля́стися – твердо обіцяти кому-небудь здійснити щось, підкріплюючи обіцянку якою-небудь клятвою; присягатися.
Кля́тьба – Див. Клядьба.
Кля́ча – заморений, слабосилий, худий кінь; шкапа.
Кляча́ти – стояти на колінах.
Кмети́ця – 1. Хитра молодиця. 2. Добра, заможна хазяйка.
Кметь – пихата, зарозуміла людина; задавака.
Кміти́ти – зауважувати, помічати.
Кмітува́ти – міркувати.
Кміть – селянин, хлібороб.
Кна́йпа – їдальня; кафе, шинок.
Кни́глі – галушки.
Книш – пиріг із картоплі, який випікається безпосередньо на кухонній плиті або сковороді без масла.
Князі́ – соціально-політичний і ад міністративно-управлінський про шарок станової групи землевласників
українських Карпат, що очолювали сільські громади і здійснювали управління ними в XIV-XVIII ст., оскільки переважна більшість із них була засновниками нових населених пунктів. Вони утворили адміністративно-політичну надбудову в селянському середовищі. І якщо використати сучасну термінологію, то князі були “керівниками місцевого самоврядування”, але із значно більшими владними повноваженнями порівняно із сьогоденням. Вони зазвичай два рази на рік збирали віча, на яких розглядали питання громадського забезпечення, земле- і природокористування, розвитку
сільських комунікацій, культури, просвітництва. Князі забезпечували збір податків і здійснювали судочинство, представляли інтереси громади в Крайнах. Бойківські князі мали певні пільги, даровані польськими королями, проте в
подальшому виконували деякі повинності. У громадському житті з їхнього середовища виходили війти або інші посадові особи.
Кня́зь – 1. Особа, що очолювала сільську громаду в XIV-XVIII ст. 2. Засновник нового села, що займав провідне становище у взаєминах між селянами і феодалами. Він був центральною постаттю самоврядування села на основі Волоського права. За власним розсудом скликав віча, де спільно з присяжними обговорювались громадські справи, здійснював судочинство. Термін “Князь” побутував на Русі й Литві, натомість у власній документації князі називали себе “осадцями”. У другій половині XVII ст. у карпатських селах України роль Князя була зведена польськими магнатами до придвірських урядників із метою забезпечення виконання підданими селянами панщизняних повинностей – тобто виконання принизливих функцій гайдуків, через це, очевидно, і понині колишні князівські дворища зберегли назву “Гайдуччина”. Проте, незважаючи на принизливе ставлення чужинських зайд до князя, селяни в тяжкі часи звертались за допомогою, порадою чи захистом саме до них, своїх князів. 3. Весільний молодий, що бере церковний шлюб із своєю нареченою – “княгинею”.
Ко – частка “но”.
Коб – будь-хто.
Ко́бати – лоскотати.
Кобе́лка – кошик із трубчастого ситнику.
Кобе́ля – кошик із лози.
Кобеня́к – суконний довгий чоловічий верхній одяг; різновид пальта; каптан.
Кобере́ц – килим.
Коби́ – 1. Якби, коли б. 2. Щоб, лише б.
Коби́вки – плечі.
Коби́лина – пристрій, на якому ріжуть дрова.
Коби́лиця – гать.
Кобі́вка – плетений із лози кошик.
Кобі́та – 1. Жінка. 2. Трав’яниста рослина родини геранієвих із яскравими поодинокими квітками.
Ко́блик – центнер.
Ко́блі – сорт великої білої картоплі.
Ковба́н – колода для рубання дров.
Ковбася́нка – кишка для начинки ковбаси.
Ко́вбиця – 1. Колода, на якій рубають дрова. 2. Поліно, яким щось підпирають. 3. Сувій полотна.
Ковде́рка – дитяча ковдра.
Кове́рта – конверт.
Ковйо́р – килим.
Ко́внірь – комір.
Ковпоти́ти – поратися.
Ко́втати – бити, стукати, грюкати.
Ко́втнути – 1. Стукнути у щось. 2. Легко вдарити.
Когу́т – півень.
Ко́гутки – сережки.
Ко́жджий – кожний.
Кожноча́сно – повсякчас, постійно; тривалий час.
Коза́рити – пасти кіз.
Коза́рь – різновид гриба, який червонявий зверху й росте в березовому лісі.
Коза́чка – сорочка.
Ко́зел – кроква, до якої кріпиться покрівля даху.
Ко́зуб – ручний кошик із лубу або лози.
Кой – 1. Як, коли. 2. Якщо.
Кока́рда – бант; стрічка чи шарф, зав’язані у формі банта.
Ко́ко – дит. Яйце.
Коле́шня – приміщення, де рубали (кололи) дрова.
Колє́га – друг, товариш.
Колєгува́ти – товаришувати, дружити.
Ко́лєйка – 1. Вузькоколійна залізниця, якою перевозили деревину та інші вантажі. 2. Черга людей за чимось.
Колє́ра – 1. Холера. 2. Невдача, нещастя.
Коли́ба – тимчасове дерев’яне житло в лісі або на пасовищі далеко в горах для чабанів або лісорубів.
Коли́санка – 1. Гойдалка. 2. Колискова пісня.
Коліжа́нка – подружка.
Колійо́вець – працівник залізниці.
Колійо́вий – залізничний.
Ко́лінкувати – повзати на колінах.
Ко́ліно – 1. Згин труби. 2. Поворот на дорозі. 3. Покоління певного роду.
Ко́лія – 1. Залізниця. 2. Один круг пиття чарки спиртного на бойківській гостині.
Коліярі́ – залізничник, працівник залізничного транспорту за часів Австро-Угорщини.
Колода́ш – ніж для хліба.
Коло́диця, коло́дка – висячий замок.
Коло́женьки – підсніжники.
Коломи́йка – 1. Весела жартівлива пісня; частівка. 2. Український гуцульський масовий танець, основною фігурою якого є замкнене коло. 3. перен. Великі клопоти.
Колоти́ти – 1. Збивати, робити певним способом масло. 2. перен. Викликати неспокій, незадоволення, незгоду; підбурювати проти кого-, чого-небудь. 3. М’яти (про картоплю).
Колоті́вка – предмет домашнього вжитку у вигляді палички із сучками на кінці для колотіння, збивання чого-небудь.
Колотня́ – перен. Сварка, колотнеча.
Коль – якщо.
Ко́льба – 1. Великий паяльник. 2. Приклад гвинтівки.
Ко́лька – запалення легенів.
Кольо́нія – будинок відпочинку; туристичний притулок.
Кольо́нський – продукт, привезений з-за кордону. Кольонська вода – туалетна вода, одеколон.
Кольпортува́ти – завозити, ввозити.
Колябора́нт – 1. Колишній союзник, що переходить на бік противника. 2. Зрадник, перебіжчик.
Коляборува́ти – співпрацювати.
Комани́ця, кумани́ця – конюшина.
Кома́рник – тимчасове житло на полонині.
Кома́рочки – різновид кошиків круглої форми з плескатим дном і двома ручками зверху.
Кома́шня (кама́шьня) – 1. Поминки за померлим. 2. Гостина через місяць або два тижні після посвячення хати. 3. Застілля після посвячення хреста в певному місці. 4. Бенкет за спільно зроблену роботу. 5. Колективна поміч сусідові при будуванні хати; толока.
Ко́мин – димар.
Ко́минарь – сажотрус.
Комі́рне – 1. Плата за орендоване приміщення. 2. Проживання в чужій хаті в наймах.
Комі́рник – той, хто винаймає житло.
Комо́ра – приміщення для зберігання продуктів харчування, дрібного домашнього реманенту, інвентаря.
Комори́ти – жити в орендованій хаті.
Комоси́тися – неспокійно сидіти; не мати спокою, постійно рухатися, метушитися.
Ком’ядува́ти – м’яти.
Ком’яну́ти – вдарити.
Ко́нва – дерев’яне відро.
Кондзерва́чка – консервна банка.
Кони́ць – 1. Кінець. 2. Частина села.
Конірува́ти – щось вигадувати, комбінувати; муштрувати; заперечувати, “викручуватись”.
Коно́ба – миска.
Ко́новця 1 , ко́новка, ко́нівці – 1. Дерев’яна посудина, в якій носили воду. 2. Товстий кінець трембіти.
Коно́вця 2 – доросла людина, яка нічого не досягла в житті.
Ко́нов’я – дерев’яний посуд для молока, води.
Консекве́тний – послідовний у своїх діях.
Конскрепці́йний но́мер – реєстрацій-ний (обліковий) номер при оформленні маєтностей за часів Австро-Угорщини.
Консуме́нт – споживач.
Контиге́нт – продподаток у німців, москалів, ОУН-УПА.
Контигенті́вка – горілка, виготовлена на державному заводі.
Контиґе́нт – обов’язковий податок у натуральній чи грошовій формі.
Контите́нтний – задоволений.
Контитува́тися – задовольнятися тим, що є.
Ко́нуця – Див. Коновця.
Ко́нцес – розум, глузд.
Ко́нцик – хвостик, обривок.
Концу́рка – жінка, яка проводить весільний обряд.
Ко́нче – терміново, невідкладно.
Кооперати́ва – магазин.
КОП – корпус охорони пограниччя (кордону) за часів польського поневолення.
Копа́ – одиниця лічби, що дорівнює числу 60.
Копа́ля – 1. Жінка, яка копає картоплю. 2. Дошка, яка закриває піч.
Ко́паний м’яч – футбол.
Ко́панка – гра з м’ячем.
Ко́пань – свіжовикопана глибока яма, де випалювали вугілля з дуба. Дерево прикидали землею, і воно поступово тліло, перетворюючись на вугілля.
Ко́пилець – позашлюбний син.
Ко́пилиця – байстрючка.
Копи́рхати – незграбно, неохайно, недбало виконувати роботу.
Копи́та – шевські колодки.
Ко́пиць – вирита в землі яма, ізольована й утеплена з усіх боків, де закладались для зберігання на зиму овочі та фрукти.
Копла́к – дитина, яка народилась без батька; байстрюк.
Ко́пняк – удар ногою.
Ко́пол – Див. Коплак.
Копоті́ти – 1. Швидко йти дрібними кроками. 2. Курити.
Коп’я́к – невеликий стіг сіна.
Ко́ралі – намисто.
Ко́рба – 1. Дерев’яна колода з металевою ручкою, за допомогою якої виймають воду з колодязя. 2. Металева ручка до дерев’яної колоди, за допомогою якої виймають воду з колодязя. 3. Коловорот.
Корба́н – груздь (гриб).
Ко́рбачь – батіг.
Ко́рець – стара міра сипких тіл, дорівнює 100 кг; центнер.
Корита́р – коридор.
Кори́ти – 1. Здирати кору з дерева. 2. Схиляти в покорі (голову, чоло).
Кори́то – 1. Довга дерев’яна посудина біля криниці, з чого напувають коней, худобу. 2. Начиння, в якому місять тісто на хліб.
Ко́рки – підбори.
Коркотя́г – відкривач корків, штопор.
Корко́ші – плечі.
Ко́рнос – кнур.
Корова́й – 1. Великий круглий пухкий хліб із прикрасами з тіста, який печуть на весілля. 2. Хліб, який давали пастухові в перший день пасіння.
Корово́ди – сварки, рейвах у хаті, метушня, галас.
Коро́в’як – коров’ячий послід.
Королі́вські се́ла – лицарсько-осадницькі територіальні одиниці вільних лицарів-осадників на Бойківщині. Інша назва – Камеральщина.
Коро́ль – прикрашений сніп вівса, який заносили до хати на різдвяний Святий вечір.
Коро́лька – 1. Ромашка (різновид квітки). 2. Молода конюшина.
Коро́нка – мереживо.
Коронка́рство – мережівництво.
Ко́рса – полоз на санях.
Корсе́т – вишита кольоровими нитками жіноча безрукавка.
Ко́ртячка – нестримне бажання, хотіння.
Кору́нка – мереживо.
Корч – 1. Кущ; вивернуте дерево. 2. мед. Судома.
Корча́га – глиняний глечик із носиком.
Коси́ць – косар.
Ко́сиця – 1. Квітка, якою дівчата прикрашають волосся. 2. Тонкий струмінь води або якої-небудь рідини; цівка. 3. Суцвіття рогози. 4. Смерічка на даху новобудови.
Коси́чити – квітчати.
Космаші́ – цупка тканина, якою обмотували частину ноги до коліна поверх черевиків; обмотки.
Косні́ти – в’янути.
Костри́ця – відходи при тіпанні льону.
Коструба́тий – розкуйовджений, нечесаний (про волосся).
Косту́р – палиця, дрючок.
Ко́та – вигук, яким відганяють котів.
Ко́тлик – казанок, у якому варять їжу на природі.
Котри́й – який.
Ко́фель – посуд для виміру сипких тіл.
Ко́фля – ополоник.
Ко́ханий – пещений, плеканий (про худобу).
Коха́ти – ростити, виховувати.
Ко́хля – Див. Кофля.
Коц – грубе вовняне однотонне покривало, тепла ковдра.
Коца́ні – плащ із овечої вовни.
Коци́ба – кочерга.
Ко́цур – кіт.
Коцьо́лок – котел, казанок.
Коцю́ба – знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплесканим і загнутим кінцем для перемішування жару в печі й вигрібання з неї попелу; кочерга.
Коцка́стий – розмальований квадратиками. Коцкаста сорочка.
Коцьо́лок – казан, який вмуровували в пічку для нагрівання води.
Коцюру́бки – різновид грибів; лисички.
Коша́р (коша́ри) – узагальнена назва плетених кошиків із лози різного призначення.
Коша́ра – 1. Огорожа для утримання свійських тварин у місцях пасовища далеко в горах. 2. Пасовисько для худоби.
Кошари́ще – літнє стійбище і пасовисько овець.
Кошени́ця – скошені вруна чи недостигле зелене збіжжя на корм худобі.
Ко́шниця – господарська будівля, призначена для зберігання сільськогосподарських культур. Форма кошниці
кругла або овальна із плетеними з лози чи ліщини стінами, з солом’яною або гонтовою покрівлею.
Ко́штитися – витрачати гроші, купуючи щось.
Кошу́ля – чоловіча сорочка.
Кпи́ти – кепкувати, глузувати з когось, чогось.
Кпи́ни – кепкування, насмішки.
Кпи́тися – 1. Залицятися, нав’язуватися. 2. Кепкувати, насміхатися.
Кра́ват – краватка.
Кра́дці – таємно, крадькома.
Крайба́ба (край-ба́бка) – жінка, яка приймає дитину в породіллі, допомагає при пологах.
Кра́йка – 1. Вовняний пояс. 2. Со ло м’яна стрічка, з якої плетуть капелюхи.
Кра́йна – адміністративно-територіальна одиниця як складова економії (сьогоднішній район), що утворилась із кількох сіл у добу польського поневолення XV-XVI ст. і діяла на засадах самоврядування. Правили Крайнов князі – “Крайчи
ки”. До складу входило кілька або кільканадцять сіл або гмін. Крайник двічі на рік збирав віче, де розглядались адміністративно-економічні справи, питання землекористування, природокористування, просвітництва, судові справи.
Кра́йний – той, хто промовляє останнє, рішуче слово.
Кра́йник – керівник крайни. Крім адміністративно-управлінської діяльності, здійснював судочинство, опікувався землею і природокористуванням, освітою і просвітництвом. Див. Крайна.
Крайове́ць – дерево, що росте край лісу.
Крайц – треф (у гральних картах).
Крак – кущ.
Кра́кати – розчісувати волосся.
Крам – 1. Тканина. 2. Фабричне полотно. 3. Домашнє знаряддя.
Крама́р – власник крамниці; продавець.
Кра́нкати – набридати розмовами.
Кра́нц (кренц) – крій підошви взуття.
Кра́пка – 1. Цятка. 2. Орнамент у формі крапок.
Кра́сий – строкатий, барвистий.
Кра́сити – фарбувати.
Кра́сний – дуже гарний, красивий.
Красно́ – дуже гарно, красиво.
Кратка́тий (кра́тковий) узор – узор у клітинку.
Кра́чун – великий білий хліб, який печуть на Новий рік.
Кра́яти – різати, нарізати, викроювати.
Кре́денц – буфет, шафа для посуду.
Кре́дка (кри́дка) – 1. Крейда. 2. Губна помада.
Кре́кнути – стогнати.
Крем – дійсно.
Кре́мпач – кірка.
Кремпува́тися – стидатися, надто соромитися.
Кремса́ти – сильно бити, гамселити.
Криваки́ – криві ноги.
Кри́вати – кульгати, шкутильгати.
Криву́ля – дорога.
Кривуля́ти – кульгати.
Кри́жик – хрестик.
Кри́жі – нижня частина спини; поперек.
Крижі́вка, крижа́вка – квашена головка капусти.
Кри́жма – біла тканина, в яку сповивають дитину хрещені батьки після обряду хрещення; крижмо.
Крижува́ти – розрізати деревину на коротші куски.
Криї́вка – замаскована будівля (схованка) – місце перебування вояків УПА.
Крилови́й – футболіст, який грає в бічній (правій чи лівій) частині поля.
Криміна́л – в’язниця.
Кри́мка – 1. Каракуль. 2. Шапка з цього хутра.
Крис – капелюх.
Криса́ня – 1. Солом’яний капелюх. 2. Суконний чорний капелюх.
Криш – 1. Хрест. 2. В’язки льону, покла дені навхрест для сушіння. 3. Спина.
Криши́ти – розколювати, розбивати, подрібнювати щось на дрібні шматочки, на крихти.
Крі́лик – кролик.
Кріпе́ць – кріп.
Кріс – рушниця.
Кріс машино́вий – ручний кулемет.
Кро́мпля – картопля, бульба.
Кропи́ти – 1. Посвячувати водою. 2. перен. Сильно бити.
Кро́пнути – 1. Вдарити, дати ляпаса. 2. перен. Випити алкоголю.
Кро́сна – 1. Ткацький верстат. 2. Полотно, тканина.
Круглотва́рий – круглолиций.
Круго́м – навкруги.
Кружки́ – дерев’яні овальні дощечки, якими накривають верхню частину діжки, бочки із засоленими овочами.
Круль – 1. Король. 2. перен. Пихатий, високомірний чоловік.
Кру́мплі – картопля.
Кру́на – корона.
Круті́ж – місце в річці з круговим рухом води.
Кру́ткий – короткий.
Крухе́ (крухке́) – домашня солодка випічка.
Крухе́ ті́сто – пісочне тісто.
Ксти́ни – хрестини.
Ксти́тися – хреститися.
Ксьо́ндз – священик.
Кти́тор – меценат, жертводавець (на церкву).
Куве́рт, конве́рта – Див. Коверта.
Ку́да – куди.
Куди́ля – пристрій для ткання ниток із вовни чи льону, чи конопель.
Кужі́вні штани́ – чоловічі святкові штани, виготовлені з тонкого полотна з досить вузькими штанинами.
Ку́кати – 1. Видавати органічні звуки, співати (про зозулю). 2. перен. Сидіти й вичікувати.
Куку́лечка – зозуля.
Кулеб’я́нка – довгий великий пиріг із кислого тіста з м’ясом, рибою, кашею.
Куле́нта – рідка каша з кукурудзяної муки.
Ку́лко – 1. Кільце. 2. Скільки.
Ку́ль – п’ять снопів, вимочених разом.
Культура́льний – культурний, вихований; шляхетний.
Ку́льчик – сережка.
Ку́лявий – кульгавий.
Куме́кати – думати, роздумувати.
Ку́ми – хрестини.
Кунірува́ти (конірува́ти) – вигадувати; займатись крутійством, часто змінювати погляди.
Ку́нтати – 1. Робити щось задля заняття. 2. Поратися, повільно щось робити.
Кунту́ра – молодий лісок.
Купе́ль (купі́ль) – 1. Місце купання. 2. Лікувальна ванна з водою та ароматичними чи іншими наповнювачами.
Купе́рто – Див. Коверта.
Купе́ць – покупець.
Купи́на – мурашник.
Купи́ння – поле, вкрите мурашниками.
Купі́льниця – велика овальна дерев’яна бондарська посудина для купання дорослих і дітей.
Купі́нка – купка складеного сіна.
Ку́пля – ремінь із великою металічною пряжкою.
Ку́пно – спільно, разом.
Купо́ваний – той, що виготовлений фабричним способом.
Ку́пчити – торгувати, купувати.
Кур – півень.
Ку́ра – курка.
Кураго́в – весільний прапор.
Курбе́лити – мести снігом.
Курбе́лиця – хуртовина.
Курва́ч – розпусник.
Курви́ти – поводити себе непристойно, розкуто.
Курду́пель, корду́пель – коротун, людина малого зросту.
Куре́нта – весільна пісня.
Кури́тисі – диміти, чадіти.
Курі́цматися – вовтузитися, неспокійно сидіти.
Курку́ш – плечі.
Ку́ртий – короткий, куций.
Курти́на – плахта, якою завішували хатні двері колядники з вертепом. Слугувала сценічною завісою.
Куртю́нький – коротенький.
Ку́рчий – коротший.
Курші́ль – глиняний посуд із вушком.
Курячки́ – курячий послід.
Ку́сень – частина, відділена, відбита від чого-небудь; шматок; кавалок, кусник, клапоть.
Ку́сник – Див. Кусень.
Куструба́ня – пелехата дівчина.
Куструба́тий – пелехатий, незачесаний чоловік.
Кута́с, кута́сик – декоративна прикраса для святкового одягу у вигляді китиці.
Ку́ти – 1. Кувати щось із металу. 2. перен. Зазубрювати, учити на пам’ять.
Куто́к – бічна частина вулиці.
Ку́тька – песик, щеня.
Ку́фа – посуд на 100 л; бочка.
Куфа́йка – фуфайка.
Куфе́р, куфе́рок – 1. Скриня з дощок або фанери для зберігання одягу чи білизни. 2. Шкатулка.
Кухмі́стрина – пані кухарка на імпрезах (шеф-повар).
Ку́ций – короткий; малий зростом.
Куцюру́бки – лисички (різновид грибів).
Ку́ця – свиня.
Ку́ча – 1. Приміщення (клітка) у хліві для свиней. 2. Старий нужденний дім. 3. Багато, достатньо.
Ку́шити – куштувати страву.
Ку́шка – дерев’яний кухоль, у якому косарі тримають гострильний камінь.
Ку́шпіль – лагідне звертання до дитини.
Куштеле́ба – стара хата.
Кушту́р – милиця.
Кушь, ку́шь-ку – вигук для відганяння овець.
Ку́ява – заметіль, хуртовина.
Кще́ний – хрещений.

Енциклопедії Дяківа

Leave a Reply