Знання, Досвід, Мудрість. Цікава та корисна інформація

ПРЕДОТЕЧА КІБЕРНЕТИКИ із древньої Індії

 

I. Вступ

У науці, особливо в науковому світогляді, постановки завдань по проблемам, можливо, важливіше, ніж їх рішення. Рішення завжди носять тимчасовий характер, вони приходять і йдуть відповідно до розвитку технічних засобів науки і наукового критицизму. А постановки завдань залишаються вічними. Іноді протягом тривалого історичного періоду одні з них йдуть на задній план або зовсім забуваються, поступаючись місцем іншим, моднішим, але потім знову відроджуються, створюючи циклічний характер розвитку науки. Так вийшло і з ідеями кібернетики. Вони виникли на противагу тому детерміністичному раціоналізму, який був домінуючим стержнем в розвитку сучасної науки з часів, принаймні, Ньютона та Лейбніца і який зараз, мабуть, вичерпали себе, прийшли до свого логічного завершення.

♣ – Те же саме  сталося тепер і з самою кібернетикою. Пройшло ще тільки біля півстоліття по її започаткуванню… і от вже є багато «глашатаїв» про застарілість кібернетики, виснаження її методів та первинних ідей, її надуманий та через мірний розвиток після Норберта Вінера тільки в СРСР, бо перший в світі інститут Кібернетики був створений академіком В.М.Глушковим саме тут (у Києві!), а тепер у США і не має офіційної, такої фундаментальної науки як кібернетика, є, лише, – «комп’ютерна наука». В Україні, правда, з’явилися провісники неокібернетики, але ж це наука, що кожний свій час стає новою і вона не потребує реабілітації, як наприклад у політиці – «неофашизм» чи «неокомунізм».  

І досі ідеї кібернетики сприймаються зовсім нелегко: занадто радикально вони міняють усю систему наукового світогляду. І якщо одні вчені, використовуючи сучасні технічні засоби науки, намагаються отримати нові результати в системі кібернетичних представлень, то інші витрачають великі зусилля на те, щоб погоджувати нові концепції із старими звичними представленнями.

Але саме дивне тут те, що концепції кібернетики виникли з постановки таких завдань, які зовсім не є новими. Це, якщо хочете, відродження зовсім забутих європейською наукою завдань стародавнього світу, того погляду на світ, який створив цілу епоху в розвитку людської культури і потім був забутий, оскільки виявився чужим системі детерміністичного раціоналізму.

 ♣ – Це як  у  крилатому вислові: – «Все нове – це давно забуте старе» (У 1824 р. у Франції вийшли мемуари модистки Марії-Антуанети мадемуазель Бертен, в яких вона ці слова сказала з приводу старої сукні королеви, що підновлені нею (насправді її мемуари – підробка,  автор їх Жак Пішо). Думка ця була сприйнята як нова теж тільки тому, що вона була добре забута. Ще Джефрі Чосер (1340-1400) сказав, що “немає того нового звичаю, який не був би старим”. Ця цитата з Чосера, в свою чергу, була популяризована книгою Вальтера Скотта “Народні пісні південної Шотландії”. – Етимологія виразу, «Викисловарь»).

Ось один приклад, що показує, як сучасна наука намагається відповісти на давно поставлене питання. На передньому фронті науки і техніки, як барабанний дріб, звучить, багаторазово повторюючись, одне і те ж слово: інформація, сувертень інформації, зберігання інформації, переробка інформації, управління  інформацією …

         Але що ж є це поняття – інформація ?

Це питання, виявляється, в усій своїй гостроті було поставлений ще в давнину. От як починається Євангеліє від Івана – пам’ятнику раннього християнства, що є найбільш насичений загальнофілософськими представленнями:

1. Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово.

2. Воно в Бога було споконвіку.

3. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього.

4. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей.

5. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його.

6. Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван.

7. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього.

8. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло.

9. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ.

10. Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його.

11. До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його.

12. А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його,

13. що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога.

(2 – Біблія, Український переклад І.Огієнко, Євангеліє і Дії, «Від Івана» 1:1-13)

Це, звичайно, не відповідь на питання про те, що є інформацією (Слово) та пізнаннями (Світло). Тут тільки здіяна дуже глибока постановка питання про роль слова – інформації,  її виникненні  у Всесвіті  Космосу взагалі. Слово, що розуміється тут в ширшому сенсі, ніж це прийнято зараз, ототожнюється з Богом. Нам зараз навіть важко оцінити усю глибину такої постановки завдання: поняття Бога втратило тепер своє колишнє усеосяжне значення. Зараз ми можемо тільки сказати, що древній мислитель розумів роль інформації в устрої світу і усвідомлював те, що визначити це поняття так само важко, як визначити, що таке Бог в системі глибоких релігійних представлень ветхої старовини. Йому довелося обмежитися операційною характеристикою, показавши, яка роль інформації у Всесвіті.

– «слово» розумілося і як матерія, і як енергія ще у давнині Індії (Іша Унішіпада):

«…Воно рухається – воно не рухається, воно далеке – воно ж  і близько,

Воно усередині усього – воно ж поза усім»

Тепер  у теоретичній фізиці інформація  стала  ще атиентропією, і має свої виміри та значення у логічній квантовій теорії та теорії суперструн як явність, що може урівноважити Світ при  невпинному  зростанню хаотичності (ентропії) у ньому.

Зараз ми не можемо дати скільки-небудь прийнятного визначення того, що таке інформація. Ось декілька прикладів, що ілюструють марність сучасних спроб визначення і роз’яснення значення слова «інформація».

«Інформація – це позначення змісту, отриманого із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування і пристосування до нього наших почуттів» [3 – Винер Н. Кибернетика и общество. – М.: Иностр. лит., 1958, с. 31].

«Інформація… одна з властивостей предметів, явищ, процесів об’єктивної дійсності, створених людиною машин, які управляють, що полягає в здатності сприймати внутрішній стан та дії довкілля і зберігати певний час результати його; передавати відомості про внутрішній стан і накопичені дані іншим предметам, явищам, процесам» [4 – Кондаков Н.И. Логический словарь. – М.: Наука, 1971, с. 182].

«Інформація – об’єктивний зміст зв’язку між взаємодіючими матеріальними об’єктами, що проявляється в зміні станів цих об’єктів» [5 – Михайлов А.И., Черный А.И., Гиляревский Р.С. Основы информатики. – М.: Наука, 1968, с. 55].

Навряд чи треба супроводжувати ці визначення ґрунтовними критичними зауваженнями, – з останнього визначення, наприклад, витікає, що теорема, доведена в математиці і  десь зафіксована, сама по собі ще не є інформацією, бо в тому документі, де записана теорема, ще немає взаємодіючих матеріальних об’єктів; музичний твір те ж не буде інформацією. І вже зовсім дивно говорити про об’єктивний характер музичної інформації. Безсилля наше тут – очевидно.

♣ – безсиллям фізики є і те, що в цей час  відоме лише деяке розуміння і тільки 5% матерій та енергій Галактик Всесвіту.

Єдине, що ми зараз можемо зробити, – це поміркувати про ту роль, яку грає інформація в проблемах управління, пізнання, розвитку науки, суспільства, біосфери. Ці роздуми стали  можливими і навіть необхідністю лише після того, як було створено наукове представлення про систему. Система є така категорія нашого судження, яка придбаває сенс тільки тоді, коли виникає питання про аналіз нетривіальних методів управління. Дослідження процесів управління природне далі зводиться до аналізу інформаційних потоків в системі. Традиційна наука вісімнадцятого і дев’ятнадцятого віків мала справу тільки з тривіальними методами управління, що підкоряються строгим детерміністичним законам (наприклад, рух планет підкоряється просто законам Кеплера), і роль інформації була забута, уявлення про інформацію як про деяку самостійну категорію було зайвим в системі строго детерміністичних переконань.

♣  – До цього часу забутим в Європейських науках є одне із основних означень Ріг-веди – тантра. А саме, хоча би  санскритологігне тлумачення цього сакрального терміну, що є багатозначним, але цілеспрямованим, доцільним та доладним:

неясні контури (землі на горизонті і тому подібне), міраж, тінь |  викривлення, деформація (матерії), викривлення, збоченість (у судженнях, характері), відхилення | провідна чи основна або істотна частина; головний сенс, суть; характерна особливість, шаблон, зразок, еталон, модель, система, пристрій, структура  | клас робіт, що викладають чарівні і містичні формулювання, доктрини (головним чином у формі діалогів між Шівой та Дургой і що пропонують до розгляду 5 тем: 1. створення; 2. руйнування світу; 3. шанування богів; 4. досягнення усіх цілей, особливо шести надприродних здібностей; 5. 4 способи злиття з Вищим Духом (через медитацію, роздум) | ряд, послідовність, число, серія, лад  |  уряд, управління,  ‘вища влада’ |  способи, засоби, які ведуть до двох або більш результатів, вигадка, винахід |  багатство, достаток,  щастя | музика струнного інструменту [тепер напрошується – інструменту – «теорії струн»].

Але наведений вище приклад з Євангелія  – це тільки фрагмент. У нас немає підстав стверджувати, що філософські представлення раннього християнства були дійсно пов’язані з тим кругом ідей, на яких зараз базується кібернетика. Але ось що вражає: якщо ми звернемося до системи філософських представлень древньої Індії, особливо до раннього буддизму – блискучої спроби «зробити релігію з філософії», при відсутності всякої богословської тенденції та відразою до метафізичного світогляду, спроби, «сміливість якої нам важко належною мірою оцінити» [1 – Радхакришнан С. Индийская философия. – М.: Иностр. лит., 1956–1957, 1, с. 304], – то тут уся система поглядів надзвичайно схожа на те, що ми бачимо тепер у кібернетиці. Чи не повторюємо ми той же цикл мислення, але тільки тепер уже на базі використання сучасних наукових представлень, що з’явилися із-за  накопиченого наукою за два-три віки детерміністичного шляху її розвитку?

♣ – філософія (із латині –«любов до знань») має зовсім іншу понятійну загрузку у древній Індії. Наприклад: слово із санскриту – «даршана», що так звучно натякає і диктує українською мовою: необхідність шанувати той дар Небес, що дозволяє «філософам» проникне роздумувати і речити істину:

тантра

Дар шануй, істину –

Надану Небесами…

То ізвічна  – суть!