Знання, Досвід, Мудрість. Цікава та корисна інформація

ПРЕДОТЕЧА КІБЕРНЕТИКИ із древньої Індії

IV . Уявлення про карму і нірвану як вчення про велику систему:

Будильник Будди

Будь-яка квітка

Невідворотно в’яне:

Час – вступати місце!

Так і  кожній мудрості

Настане час – «нікчемності».

То зміні Душі

Всесвіт воліє – перемін!

Накопичене

Кинути, переродити –

Для подальших служінь.

Й новий зачаток –

Відрада, благо життя.

Хоч крутіші Ступи.

І ні на одній із них –

Не знайде упокій  Дух.

Бог нас всіх зліпив

Для довгих мандрів, а не –

Для Бісової

Ліньки. Застережна – жага

Налагодженого буття.

Лише той – шляхетний –

Виграє жвавість волі.

А, смерть і юга Наві:

Новопочаток,  східець

Нової батьківщини.

‍†

Не скінчена праць

Життя  – стежка, шлях Праві.

Й все віддай Обнові!

Герман Гессе [у перекладі В. Перконоса]

иконка-герб

Центральним моментом давньоіндійського світогляду є вчення про карму – ланцюг [систему] послідовних, жорстко пов’язаних між собою втілень.

Навіть тому, хто лише нашвидку знайомиться із вченням про карму, не може уникнути дивовижної чарівливості цієї концепції, що зв’язує життя людини з космічною шкалою часу і дозволяє осмислити те, що здається немислимим, безглуздим в масштабах тієї тимчасової шкали, яка задається існуванням одного народження.

Проте європейський вчений аж до самого останнього часу не міг серйозно сприймати таку концепцію, – не можна було побудувати експеримент, що безпосередньо підтверджує її, а верифікація гіпотез – це основний догмат нашого мислення.

Але, ось що дивно: система нових представлень, що виникла у зв’язку з розвитком ідей кібернетики, дозволяє по-новому осмислити вчення про карму. Зараз здається цілком природним сприймати вчення про карму як ескіз моделі великої системи, вираженої на міфологічній мові. У системі аксіоматично-дедуктивних побудов модель може мати статус аксіоми, і тоді вона не потребує безпосередньої перевірки. Її право на існування визначається просто багатством наслідків, що витікають із неї та їх внутрішньою несуперечністю. Спробуємо з цих позицій розглянути вчення про карму. Але спочатку скажемо декілька слів про те, що ми розуміємо під терміном «велика система».

Європейський дослідник мислить аналітично – поняття великої системи йому органічно чуже*12. Вивчаючи складне явище, він завжди, наслідує традицію, що йде ще від Древньої Греції, розкладає його на окремі елементарні явища, ретельно їх класифікує і систематизує. В результаті, скажімо, медицина – це не наука про здоров’я людини, а вчення про окремі хвороби. Чи інший приклад: якщо при вивченні мотивування поведінки людини і пропонується враховувати вплив соціальних та економічних чинників, то усе це обмежується тимчасовими шкалами, що задаються тривалістю життя одного покоління. Людина не розглядається як частина великої – космогонічною  системи.

*12 – У європейській науці, мабуть, тільки один приклад системного підходу – термодинаміка, статистична фізика. Це найпростіша система, в процесі розвитку якої не створюється істотно нова інформація, але навіть для опису цієї простої системи використовуються не детерміністичні, а імовірнісні концепції.

Більше того, навіть в малій соціально-економічній системі дослідник завжди намагається виділити головні чинники, а це вже не системний підхід. Система є щось ціле. Там немає головних і другорядних чинників, бо порушення нормальної поведінки чинників, визнаних другорядними, веде до руйнування раніше існуючої системи і другорядні чинники перетворюються тоді на головні. Сама постановка питання про класифікацію чинників за шкалою їх уявної важливості безглузда при системному підході.

♣ – За аналітичним висновком Фрітьо Капри: – «Наша одержимість економічним зростанням і що лежать в його основі цінностями привели до створення фізичної і ментальної атмосфери, в якій життя стає усе більш ненормальним. Можливо, самим трагічним моментом соціальної дилеми є той факт, що погрози здоров’ю, створені економічною системою, викликані не лише самим виробничим процесом, але і споживанням багатьох товарів вироблюваних і широко рекламованих для підтримки економіки зростання. Для того, щоб збільшувати прибутки на переповненому ринку, виробники вимушені виробляти дешевші товари, а один з шляхів для цього – знижувати якість продукції. Щоб зацікавити покупців низькоякісними товарами, величезні суми грошей витрачаються на рекламу, що формує купівельний попит. Ця практика, що стала невід’ємною частиною нашої економіки, веде до серйозних погроз здоров’ю, оскільки багато товарів безпосередньо руйнують наше здоров’я».

Кібернетика, мабуть, уперше серйозно і відчутно внесла в європейське мислення чуже йому подання про необхідність мислити системами як цілісними категоріями. Поняття про систему виникло із необхідності розглядати таку спільноту речей, в якій нетривіальним чином задається управління. Навряд чи, скажімо, треба було розглядати безліч речей, що створюють електричний дзвінок, як особливу систему. Проблема управління електричним дзвінком вирішувалася тривіально. Безліч планет Сонячної системи не вимагала для свого опису системного підходу, – їх рух досить просто описується законами Кеплера. Тут не виникає необхідності в якомусь особливому методологічному підході, відмінному від традиційних форм аналітичного мислення.

♣ – Причому, метою управління в соціальних системах є не стільки оптимізація чи економічна ефективність, а  (і основним!) – досягнення впливу на індивідів соціуму, на їх сколоту до доцільних, доладних взаємодій. 

Але кібернетика – це наука про управління. Постановка нової проблеми – вивчення управління як деякої нетривіальної процедури – породило уявлення про систему як про цілісну категорію. Європейське мислення виявилося непристосованим до такої постановки завдання. І саме це надало кібернетиці революційний характер.

Але що ж вийшло далі? Спочатку великий опір. Потім, якось несподівано, системний підхід перетворюється на гасло. З’явилася безліч публікацій апологетичного характеру, що всіляко звеличують цей підхід. Але де приклади змістовного застосування цієї ідеології? Вже є багато вузьконаправлених робіт чисто математичного характеру. Але це знову-таки типово європейський прийом мислення: окресливши постулатами системний підхід, відразу ж забувати його і переходити до опису окремих ланок чогось, не понятого в цілому.

♣ – Не звертається увага і до останніх думок батька кібернетики Норберта Вінера, що опубліковані у його книжці (вийшла уже після смерті Вінера?) з конспіративнологічною, а може й провокаційною назвою  – «Бог і Ґолем»

Між тим європейська наука явно підійшла до тих пограничних рубежів, які не можна перейти, залишаючись в системі колишніх представлень. Прагнення до розкладання явища, що вивчається, на складові частини і до ретельного вивчення деталей ще продовжує давати надзвичайні результати, але тільки в нових галузях знань, скажемо в молекулярній біології. У старих галузях знань цей підхід призводить до накопичення неймовірної кількості приватних знань, які залишаються невикористаними: вони не потрапляють в монографії, не чинять впливу на наступні роботи. Це, якщо хочете, старість науки. Тут, на відміну від біологічних організмів, при старінні утруднюється не обмін речовин, а обмін ідей. З безлічі приватних знань не складається знання про велику систему*13.

*13 – Навіть у такій, здавалося б, зовсім атомарної галузі знань, як фізика, доводиться тепер думати про системний підхід. Ось, наприклад, висловлювання фізика Д.В.Ширкова, що працює в області елементарних часток: «Раніше ми думали, що, обірвавши при побудові якоїсь моделі її внутрішні зв’язки, ми лише злегка ідеалізуємо природу, що практично в цій ідеалізації немає нічого крамольного. Виявляється проте, що ми можемо повністю втратити можливість оцінити загальну ситуацію» [32].

Усім, скажімо, очевидно, що нам потрібна медицина як наука про цілісне здоров’я усього оганізму людини. Також, нам треба мати цілісне вчення про соціальну психологію, побудоване у великій шкалі часу. Зараз, ймовірно, багато кому вже стало ясно, що навіть великі соціально-економічні перетворення революційного характеру не супроводжуються миттєвою перебудовою соціальної психології. Триває післядія, обумовлена психологічною інерційністю системи, яку ніхто не може пояснити у рамках існуючих соціологічних моделей.

Нова інформація, що нагнітається у всьому світі такими потужними насосами, як радіо, телебачення [і Інтернет] призводить до непередбачуваних наслідків. Реалістичний підхід вимагає аналізу подій у незвично великій шкалі часу – такій, в якій розвивається уся система, а не її окремі елементи. Вчення про карму – модель такої великої системи. Її розвиток визначається ланцюжком послідовних народжень. Інерційність суспільства як системи виявляється природним логічним наслідком цих початкових посилок. Але повторюємо ще раз: модель великої системи виражена на незвичній для нас міфологічній мові. А на мові європейських понять досі не вдається побудувати моделі великої соціальної системи. У нашій мові, що розвинулася на основі аналітичних суджень, розкладаючих складні явища на елементарні складові, немає потрібних для цього представлень.

♣ – Хоча павутина Інтернету це ж, мабуть, – зачатки матеріалізації ноосфери, що так вбачливе описав геній Вернадського.

Повернемося тепер до індійського уявлення про велику систему – карму. Ось декілька висловлювань про неї С. Радхакрішнана [1, 1]:

«Люди є тимчасовими ланками в довгому ланцюзі причин і наслідків, де немає жодної ланки, незалежної від усіх інших. Історія індивіда починається не тоді, коли він народжується, вона здійснювалася вже протягом багатьох віків» (с. 375).

«Хоча сьогодення визначене тим, що пройшло, майбутнє залишається відкритим і залежить напряму від нашої волі» (с. 376).

Колесо, що «обертається, – ось символ ряду життів, визначуваних принципами карми …колесо життя дає нам нові можливості, за допомогою яких, якщо ми захочемо, ми можемо поліпшити нашу долю. У цьому колесі постійно піднімаються і опускаються не лише люди, але і усі живі істоти» (с. 377).

Тепер приведемо декілька висловлювань про карму, запозичених безпосередньо з буддійських джерел:

«Buddhaghosa Visuddhimagga» (цит. по [1, 1 ],  с.378, 375):

«Коли в якому-небудь існуванні хто-небудь підходить до брами смерті… і тіло, подібно до зеленого пальмового листа, виставленого на сонце, поступово висихає… тоді свідомість, яка знаходиться в останньому притулку, в серці, продовжує існувати за законом карми. Ця карма… зберігає частину того, на чому вона виросла, і складається з тих минулих діянь, які мали велике значення, часто повторювалися і нещодавно здійснювалися; може бути також, що ця карма створює віддзеркалення себе або нового способу життя, в яке людина вступає в цю мить, маючи усе це як об’єкт – свідомість же продовжує існувати. …Ця свідомість… покидає своє первинне місце і потім переходить …на іншу зупинку, створену кармою».

«Тут колишня свідомість… зникає з існування, а нове відроджується в новому існуванні. Але слід розуміти, що ця остання свідомість не перейшла в нинішнє існування із того, що було… його нинішня поява – тільки наслідок причин, які містяться в старому існуванні, а саме, карми, або нахилів, схильності».

«JamyuttaNik» (цит. по [9], с. 179) :

«…Яким чином відбувається так, що істота, яка з’являється на світ, вдягається саме в це певне тіло, а не в яке-небудь інше – що зробилося:

–         Це тіло, учні, не ваше тіло, і не тіло інших, його треба вважати справою минулого, що отримало відому форму, утілилося і стало чутливим».

Популярна буддійська притча (цит. по [16], с. 108):

«Життя людини подібне до полум’я індійської лампи (металевого або глиняного блюдечка з маслом, в яке покладений паперовий чи із ганчірки гніт – каганця). Одне життя з’являється від іншого, подібно до того як один вогонь запалюється від іншого, це не те ж саме полум’я, але без іншого його не існувало б… Коли закінчиться полум’я в лампі, вона згасне, хоча і не перш, ніж виснажиться її запас, ввібраний гнітом, і тоді нове полум’я не може вже розгорітися в ній. Подібним же чином розпадаються складові частини досконалості людини, що досягла їх, і лише тоді не народиться на страждання нова істота. Мудреці зникнуть, виснажаться, подібно до полум’я лампи, і їх лиха карма не буде більш індивідуалізована».

«Janadanda Sutta» (цит. по [9], с. 226):

«Хто говорить або діє з нечистими думками, за тим йде страждання, як колесо йде за копитами запряженої тварини».

«Дхармапада», вірш 71 (цит. по [46 – переспів В. Перконоса]):

Скоєння злочину тотожне зі скислим молоком.

Виявляється не одразу, визріває й стає Злом.

Жевріє воно й, навіть, теплить невігласа —

Наче жарина, присипана попелом.

«Дхармапада», вірш 127 (цит. по [46 – переспів В.Перконоса]):

Навіть пірнувши в океанську глибину,

Ані проникнувши в гірську розколину —

Ніде людині не знайдеться схованки

Від наслідків скоєного нею зла. За її вину

Навіть із цих коротких уривків видно, що вчення про карму – це глибока і детально розроблена концепція. І ось що важливе: ця концепція не залишалася надбанням невеликого замкнутого на себе кола осіб, – цей світогляд, сприйнятий народом і що визначило найважливіші сторони його відношення до життя і природи. Вчення про карму зв’язало людину і його діяльність з усією природою, що оточувала його.