«Станіславчик». Віктор Іванович Перконос

Ще було й  інше значне сакральне містечко Пониззя. Уже на річці Мурафа – Буша: buza, busa —  «багатство, добробут». У печерних келіях Буші ще більше, і тепер, проявлені земні символи (у наскальних малюнках та символах) буття людини, що хоч-не-хоч мають риси характеру й поведінки інших тварин Бога Небесного: сокола, беркута, півня (когута), вепра, вовка, оленя, бика, козла … й щура, й хухолі… Це, мабуть,  й надало  культурі виготовлення не тільки символів (тамги) родів, а і у техніці таємних сакральних знаків у окрасах зброї, знарядь праці й, взагалі, всіх прикрас у, так називаному тепер, «звіриному стилі» скіфської доби Пра-Вкраїни.

Слід відмітити, що, за історичними літописними даними,  уличі проживали ще,  також, по берегам Дніпра (річки – dAnu – що своїм кореневим значенням має спільність із річкою Дністер) де їх столицею (Пересічень) було поселення, що знаходилося на острові Велика Чапля (чи Бушля) – от які мовні зав’язки санскриту. І, взагалі, за Степаном Наливайко «журавлині назви» – охоплюють усю Украйну. Поряд із прозорими, похідними від слів журавель, чапля і лелека, бусел існують і приховані  назви, від санскр. бака й  канка.: Біля Полтави, під культовим зольником виявлено зображення журавлиної зграї. Давнім грекам, як і українцям, відомі «журавлині танці». Похідних від бака («журавель»)  назв (гідронімів та топонімів) у водозборі Дніпра – 13, де три десятки і назв на Журав. У басейні Сіверського Дінця таких назв 20, Азовського моря – 7, Південного Бугу — 4. А у довкіллі сакральної Буші зародилися характерники із прізвищем Бушма та Бушмака – за Ст. Наливайко у семантичному перекладі із санскриту: «грізний» (від санс. — bhaya), що завжди були провісниками боротьби «до кінця»: «за волю», «за справедливість» — «гайдамачити».

Загальний же поділ всього на темне  та  світле  (цур та пек української мови чи інь-ян Далекого Сходу) притаманне людності Пониззя. Тут:  і Біла Гора чи Поле; Чорний ліс, Чорний шлях… Все це народна філософія світу Яві, де йде непереривна зміна добра — зла — добра… та тривед  непохитності космічних процесів Всесвіту, їх триєдності: вселенські закони Небес (Праві) —  приписи «цур-пек» земного буття (у Яві) – учта Законів Ладу пращурів та батьків (що зійшли до Наві). Тому була  Віра і у Білобога, і у Чорнобога, бо вони ж є обоє синами Сонячного Бога Небес – Сварги:
svar — яскравий, світлий простір або небо; Небеса | світити, сяяти, блищати| простір вище сонця або між сонцем і полярною зіркою, область планет і сузір’їв   | шукати помилки, засуджувати, винити, сварити;
svarga — що йде або веде або знаходиться у світлі або небесах, небесний, божественний  | небеса, місце проживання світла і богів, небесне щастя.

За теперішніми тлумаченнями у текстах рідновіри (Література:Велесова книга (ВК): Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. I тис. до н.е.    – I тис. н.е. / Упорядкування Б.І.Яценка /,Словник рідновіра / Уклав С.Д. Пашник /):
Білобог – Бог денного світла, добра, щастя. Білобог вічно бореться з Чорнобогом, вони почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: “А обаполи Білобог і Чорнобог перуняться — і ті Сваргу удержують, аби Світу не бути поверженому.” [ВК, д.11а]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом: “Це не може бути ніколи, щоб хтось хоч раз не втримався і сказав нерозумне про Чорнобога, а інший, маючи Радогощі, — про Білобога…” [ВК, д.22].

Збілобога схематичною уявою всесвіту у вигляді восьмикутної зірки, образ Білобога має розташовуватися в правому куті, який відповідає півдню, середині дня та літа.

У календарній системі – це 15 липня. На середину літа випадає 21 день після свята Купала. Образ Бога вітрів Стрибога за схемою восьмикінцевої зірки стоїть саме в центрі і утворює променями, які від нього відходять, розу вітрів. Промінь, що вказує на південь припадає на народне свято Вітрогону (14-15 липня) – святу вітрів, які є онуками Стрибога.Слід зазначити, що центр восьмикінцевої зірки відповідає середині (21 дню) вертикального розташування 7 силових точок-чакр людини, що загалом складають при шестиденному тижні 42 дні. Ця точка позначає «сонячне сплетіння».

Народного свята ушанування Білобога не збереглося, але за схематичною розстановкою воно там має бути, як і свято Чорнобога, яке припадає на середину зими (15 січня) і відповідає Отданню (Чаклунському дню).

Чорнобог – Бог темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну. Чорнобог вічно бореться з Білобогом, вони почергово перемагають один одного, і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: «А обаполи його Білобог і Чорнобог се перуняться. І ті і Сварог держать, аби цьому Світу не бути поверженому».  Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом.

Чорнобог – він же Кощій, Велес, Вий, Кас’ян, Чорт, Сатана (пор. сутінки) – різні імена, різних рівнів Наві – зв’язаний із зародженням нового життя. Арабський мандрівник Аль-Масуді дає опис святилища Чорного Бога (10 ст.) на Чорній горі: “… у ньому [будівлі на Чорній горі] вони [слов’яни] мали велику статую в образі людини або Сатурна, зображеного у вигляді старця з кривою палкою у руці, якою він рушить кістки мерців з могил. Під правою ногою знаходиться зображення різноманітних мурашок, а під лівою – найчорніших воронів, чорних крил та інших, а також зображення дивних хабашців і занджців [тобто абисинців]”. Це зображення можна пояснити так: ворони – чорнота в небі, мурахи – чорнота під землею, абисинці – чорнота на землі. Таким чином, Чорнобог керує чорнотою у всьому просторі. Чорний колір у більшості народів – це колір землі, символ належності до підземного світу мертвих. Ворон – живиться падлом, завжди пов’язаний зі смертю, старістю, мудрістю. Мураха – пов’язується з марою, мором, мраком. За схематичною уявою всесвіту у вигляді восьмикутної зірки, образ Чорнобога має розташовуватися в лівому куті, який відповідає півночі, середині ночі та зими.
У календарній системі – це 15 січня. На середину зими випадає 21 день після свята Різдва Коляди. Образ Бога вітрів Стрибога за схемою восьмикінцевої зірки стоїть саме в центрі і утворює променями, які від нього відходять, розу вітрів. Промінь, що вказує на північ припадає на народне свято Отдання, Чаклунський день (15 січня). Вважалося, що в цей день слід бути обережним, щоб чаклунки, які можуть «давати даннє», не наслали на людину біду чи хворобу. З огляду на це, люди виробили чимало ритуалів, щоб повертати назад «даннє» та відвертати погані наслання за допомогою молитов і замовлянь. Вірогідно, до таких захисних дій слід віднести й те, що в цей день після вечері залишали горщик із кашею на припічку для домовика.

Слід зазначити, що центр восьмикінцевої зірки відповідає середині (21 дню) вертикального розташування 7 силових точок-чакр людини, що загалом складають при шестиденному тижні 42 дні. Ця точка позначає «сонячне сплетіння».

Народного свята ушанування Чорнобога не збереглося, але за схематичною розстановкою воно там має бути, як і свято Білобога, яке припадає на середину літа (15 липня) і відповідає Вітрогону – святу вітрів, які є онуками Стрибога.

Й вже навіть сучасний російський художник змальовує необхідність тих хто живе під прапором-символом чи Білобога, чи Чорнобога зажди йти (рухатися) в якості лицарів Шляху життя-буття без всякої братовбивчої війни:

Сучасний російський художник – Всеволод Іванов

Сучасний російський художник – Всеволод Іванов

Картина художника Джотто

Картина художника Джотто

Бо Закони Праві у загальному сенсі життя людності це: правдивість, чесність, незлобивість, неспричинення зла живому, чистота помислів. Такі закони Небес (Праві) у ветхі часи нашого літопису відали та слідкували за їх додержанням просвітлені святці – волхви. Вважалося, що волхви мали вплив на сили природи, вміли пророкувати майбутнє і лікувати людей та тварин. Каста волхвів на теренах сучасної України існувала, як мінімум 3-4 тисячі років, а потім, після прийняття християнської віри, — нещадно винищувалась. І це винищення тривало ще біля тисячі років. Хоча волхви (що були у всіх частинах Світу), за Біблією, вирахували і прийшли по вказівкам небесної зірки із дарами новонародженому сину Бога – Ієсусу-Ішаї  (десь через п’ятсот літ після народження земного сина божого Будди Готами в просторі індоєвропейського, арійського — Світу). Чи був серед волхвів, що прийшли  з дарами на освячення нового сина Бога, волхв із довкілля річки Бог (а це відбулося  у часи розквіту скіфської доби Пониззя) – «із_Торія» замовчує.

Хоча, символічними, у стилі волхвів Пониззя (дивись Геродотів опис їх символічної посилки  для того, що прийшов завойовувати протослов’янські землі, тому, який вважав себе Богом — перському царю  Дарію І), а саме — їх дари:  золото, ладан, смирна. Очевидно, що ці три символи  вказували не тільки знаки шанування тільки-що народженого Ішаї, а і віщували:
—    Що золото це не відзнака багатства  матеріального, а лише знак Бога-Сонця на довіру влади над душами землян. Бо на трипільських, а потім і на скіфських теренах золота було дуже багато (про це свідчить хоча би цілий курганний могильник  — біля сучасного села Гордіївка Тростянецького району Вінницької області – де у всіх  могилах, в-основному: простих жінок,  були прикраси, сонячні знаки із золота і жовтого бурштину). [До речі це саме старі: археологічне золото Європи й прикраси із бурштину]. Це і всім тепер відома пектораль, що із золота виконана за якоюсь не відомою й до цього часу технологією (яку й тепер не можуть відтворити і виготовити якісну аналогічну копію), хоч і важить біля одного кілограма, але її основна задумка це донести (рачити) нащадкам історію Краю, її мапу, її РАцію, її РАду.
(Відповідне тлумачення слів санскриту:
ra — вогонь, жар |  любов, бажання, пристрасть, жадання  |  швидкість, успіх | віддача | золото  | яскравість, блиск (використовується в поясненні етимології);
rA — надання, дарування | дарувати, надавати, давати, жертвувати, передавати, приносити, поступатися, здавати, відмовлятися;
raDi — гра, забава, розвага;
rac — створювати, робити, випускати, надавати вигляду, формі, формувати, робити, будувати, закінчувати, заподіювати, виконувати, здійснювати, здійснювати).

Хоча золота на теренах прадавньої Вкраїни було забагато (це і дивувало і принаджувало іноземців до спроб захоплення, наприклад завойовників кагали Дарія, що під  час їх походу і партизанської війни скіфів з ними зуміли себе обтяжити цілим караваном, в основному, золотих виробів (по оцінкам вчених – білля восьмисот тонн) землероби і, навіть, воїни-скіфи (тепер, так названі, — царські скіфи)  рівнодушно до нього відносились.

Це був просто нержавіючий м’який метал з  якого легко було справляти різний побутовий реманент: застіжки, пряжки, кінську збрую…
—   Що ладан це лише фероманний фіміам, який відмічає дух лише Ладу буття (адже лад із санскриту це — леліяти, зберігати, дбайливо вирощувати, ніжно любити, виховувати, виходжувати, ходити, живити, сприяти ). А Універсал правил такого життя  ще треба віднайти (як показала практика Ісуса Христа – може це й: «Любов до ближнього»). Адже у кожній трипільські, а потім українській хаті у освяченому закутку завжди висіла і деколи курила, духмяніла  пахощами – ладанка.

—   Що смирна (мирра, міро) це лише знак на необхідність звитяжної раті за Мир в житті-бутті світу Яві. Й засіб жалоби і учти людей через помазання, гомін яких (на санскриті mazana – це звук, гомін) аж до Небес коли із миром відходить людина в інший Світ (Наві), теж світ Бога.

В міфології Стародавньої Греції (ІІІ тис. до н.е. — ІІ в. н.е.) виник міф про Мірру (грець. Myrrha) дочку кіпрського царя Кінара (за іншої версії Смірну дочку Тіанта із семітського царства Ассирії). Цей міф взято за основу латинськими священикам у застосуванні мирри та міро у всіх костьолах християн. Якщо коротко, то у цьому міфі є така фабула: «Зваблива красуня Мірра за навітами Афродіти (богині Вранішньої Зорі) таємно перелюбкувала зі  своїм батьком. І коли батько довідався про це і те, що він може стати одночасно і батьком і дідом дитяти, він прокляв дочку… і хотів її вбити. Боги спасли Мірру перетворивши її у дерево мирра. А дерево-Мірра через 10 місяців, все ж, народило сина, що став красенем Адонісом, покровителем рослинності. А от, красень Адоніс теж кохався навіть із Афродітою. Але і його покарала доля – на полюванні роздер вепр (перевертнем якого був теж коханець Афродіти – Арес).  І його забирає до себе теж коханцем богиня підземного світу (Наві)… та богиня плодючості Персефона». У Греції був культ Адоніса. Його, як воскреслого, сприймали напівбогом (ця фабула воскресіння і перейшла у християнство)».

Фрагмент гравюри Пікарта

Фрагмент гравюри Пікарта

Хоча суттю такого круговоротнього опису із буття Волі, навіть і у богів, є філософія протиріч та одності «темного — світлого».  Мабуть, такі перипетії життя знали і  волхви Пониззя й залишили нам їх у назвах рослин: адоніс весінній із родини козельця, жабника, що має й народні назви — горицвіт, смолка, мило татарське, заячий мак. А спочатку ж були «слова», санскритські слова. Отже — тлумачення слів цього міфу із санскриту:
mIra – море, океан,( також «певна частина гори; межа; напій»);
mirA – межа;
kInAra — той, хто обробляє землю |  ‘ підла людина ‘;
Ada — що бере, захоплюючий, одержуючий;
AdAna — прикріплення до… або прив’язка, зв’язування, сковування.

Означенням же християнської мирри у санскриті волхвів можуть бути слова:prANa, gola, rasa, gopaka, piNDa: мирра, смирна і миро (символ страждання);
Які мають і інше значення, наприклад:
prANa – дихання життя, дихання, життєва енергія дихання;
gola – небесне тіло [«оголене»] (як астрономічна куля або як куля сонця або землі);
gopaka — пастух | опікун,  охоронець, вартовий;
rasa – найпрекрасніша або головніша частина чого-небудь, суть, істотність | зріла сперма | любов, прихильність, бажання | золото;
piNDa – будь-яка куля або кругляста маса або купа, куля, земна куля, опуклість, бутон, брила, шматок.

Два друїди. Барельєф римського періоду, знайдений в місті Отун в Бургундії, (Франція)

Два друїди. Барельєф римського періоду, знайдений в місті Отун в Бургундії, (Франція)

ВОЛХВ, його ВОЛ_хва, його ВОЛЯ! Це справжні слов’янські терміни. Характерна людина, що має земну силу терпіння вола й волю до зверхнього. Що є чаклуном та може творити чудеса. Що відає мудрість Небес і є знахарем Добра та Зла. Що є чародієм та лікарем душ і тіл смертних. Отож, кожна первісна громада трипільської культури мала у своєму соціумі – волхвів. Тих, що не мали якихось виробничих функцій, але без яких не було би успішної сколоти сумісного буття у соціумі роду, племені чи в іншому союзі спільноти землеробів. Звідки вони з’являлися, якого вони роду. Цього, мабуть, ніхто не знав. Чи вони були родовими  залишками люду із попередньої цивілізації людства, що загинула із-за Всесвітнього катаклізму у Природі Землі? Чи їх народження звершувалось у звичайних сім’ях, але вони ставали просвітленими індивідами Небес? Ця загадка Природи до цього часу не розгадана. Звісно, що волхви були і у інших краях Землі, хоча вони, як святці, і по різному обзивалися: маги, жерці, будди, шамани, вчителі, філософи… На території сучасної Німеччини серед кельтського племені їх був цілий окремий прошарок, що звалися – друїдами, назва яких походить від санскритського кореня dr, dru, drU – пов’язаний із деревом, поважний. Друїди Подунав’я дійсно жили посеред лісів, були чаклунами й знахарями лісової рослинності. Зберігся, навіть рослинний Календар  Друїдів. Вони декілька віків (кінець І тис. до н.е. – ІІ ст.. н.е.) були відомі як окрема народність, але римляни об’явили їх поза законом, та практично всіх – винищили.

герб волхвЄ у санскриті слова, що, мабуть, можуть пояснити походження і значення  слов’янського слова — волхв, а саме:
vola — смолянисте виділення мирри;
volaka — переписувач, копіювальник, письменник | вир.
А  за визначенням українського санскритолога Василя Кобилюха волхв (як санскр. – val+hva) означає: «той, що реагує чи обертається на поклик (Всевишнього)». Або «той,  що рухається (живе)  за велінням Бога».
У народності Пониззя (Поділля) збереглися і прізвища, що мабуть вийшли із древніх глибин – Волощук, Волощенко (ці прізвища присутні і тепер серед мешканців Станіславчика, хоча вони можуть походити і від назви рослини — волошка). Правда, по південному сусідству із Пониззям існувала ціла Країна, що звалася Волощиною (чи Валахією) й завжди була співдружня народностям Пониззя (Поділля). І її древній герб ніс містичні  символи та знаки.

Але, все ж, назва цієї країни, думається походить від інших слів санскриту, а саме:
vala — ‘ обгороджене місце, огорожа ‘, печера, порожнина;
vAlAha, bAlAha — назва містичного коня.

Тим паче, що по північному сусідству із Пониззям (й навіть деякі його частини, що знайшли свої історичні  назви – Брацлавщина та Північне Побожжя) був ще один край – Болохівщина (Болохівська земля Київської Русі).

А от що пишуть про волхвів сучасні українські письменники (теж, мабуть, волхви!):
ВОЛХВИ — давньоукраїнські жерці, служителі язичницького релігійного культу. Носії стародавньої української культури й духовності, народної медицини, знань з астрономії, математики, географії,будівництва тощо. Володіли, як правило, багатьма мовами, зокрема арабською, латинською, грецькою, німецькою, вірменською та ін. Сприяли розвиткові торгівлі, ремесел, налагодженню дипломатичних стосунків давніх українців з сусідніми народами. Дбали про духовний рівень давніх українців, про будівництво капищ та дотримання язичницького календаря, про охорону священних лісів, гаїв, рік. Першофілософи цивілізованого світу. Створили вчення про Деміурга — Першотворця землі і всього довколишнього світу — пришельця з далеких галактик. Творці стародавнього українського письма, кількох давньоукраїнських докирилівських абеток (трипільська, «Іванове письмо», «буквиця» та ін.). Автори «Велесової книги», Аскольдового літопису. Ще за трипільської доби (IV тисячоліття до Р. X.). волхви створили демографічну концепцію, котра не дозволяла перенаселяти наддніпрянські регіони, де мешкали багатодітні племена й родини. Внаслідок цього щотрироки влаштовували жеребкування, за допомогою якого формувалися молоді общини ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ «НА НОВІ ЗЕМЛІ». Так під проводом волхвів давньоукраїнські племена й общини заселяли Індію, Месопотамію, Малу Азію, Палестину, Єгипет, Північну Італію, о. Кріт, Західну Європу. Волхви сприяли повній колонізації Балкан. Володіли секретом довголіття та лікування травами, що оберігало давніх українців до 988 р. від епідемій і хвороб. Створили астрологічну медицину (лікування людини з врахуванням планет і зірок тощо), знання з якої були втрачені після 988 р. В. повсякчас і суворо дбали про дотримання законів ВІЧА. Про Волхвів вперше згадує Біблія (Новий Завіт). З 988 р. Волхви зазнають фізичного знищення, всілякого гоніння й переслідувань. Очолювали  антифеодальні  народні  виступи  з метою обмежити монархічну владу князів, відродити владу віча та язичницьку віру. Повстання Волхвів жорстоко придушувалися (Суздальське повстання 1024 р., Київське повстання 1068—69 рр. та ін.). З винищенням волхвів були втрачені наукові знання українців з національної історії, культури, космології, міфології, філософії, народної медицини, екології, технології ряду ремесел тощо. 988 рік став початком  екологічної та демографічної кризи на Україні. (За Л.Силенком та П.Трощиним).

«Волхв уособлює дух, а жрець — силу. Волхв — носій духовного відання, жрець — практичних навичок. Волхв приходить від Богів як посланець Духа, а жрець зберігає священні традиції, виконуючи обряди.» (З книги Г. Лозко «Українське народознавство»)

This entry was posted in Знания, Опыт, Мудрость. Bookmark the permalink.

Добавить комментарий