«Станіславчик». Віктор Іванович Перконос

Але, самий великий вклад у розвал державності — державності сколоти різномастої й поліетнічної суспільності,  форми якої і до цього часу не знає Світ, Великої Скуфії внесли теж її «сини»: готи (гети) й гуни. Хоча умовну назву цим умовним угрупування дали, мабуть, теж волхви із санскритських слів, а саме:
gotA –  корова;

gotama –  корова, бик  | ім’я законознавця (також,  як і слова Gautama – прізвище великого Будди | ‘ найбільший бик ‘ і ‘ ім’я засновника філософії Нйаї |  ‘ син Готами ‘ ім’я царя ( до або після нашої ери);

gotara – найкращий бик, найкраща корова;

gotvac – ‘ шкура бика або корови ;

guNa — тятива лука | 6 видів дії для ватага в іноземній політиці (а саме, мир, війна, межа, зупинка, хитрість, і звернення по допомогу до захисту могутнішого владики) | характерна риса, характерна ознака, атрибут або властивість, якість, специфічність, особливість, своєрідність, незвичність, дивність, особа, індивідуальність | складова частина, компонент закону Праві, головна якість усіх створених істот;

guNya — наділений хорошими якостями або достоїнствами (доброчесністю) | належний бути примноженим, розмноження.

Прийшлі із-за Дунаю на терени Дикого Поля готи вже почали не тільки фізичною силою ставати ватагами військових угрупувань, а і, замість звичаєвих правил землеробів ділитись десятиною своїх здобутків для покриття їх потреб у формуванні військових угрупувань захисту від грабіжників та силового вторгнення іноземців,  самі застосовували грабіжницькі наскоки на мирні землеробські поселення, що навіть за тисячі років свого існування і  не мали форми фортець, городищ. Тому, вже нові поселенці по сусідству старинних поселень почали будувати городища із організацією фортифікаційних споруд. Це історична віха, так названої – черняхівської культури. З’явилися такі городища ново поселень і у довкіллі  Чачарина (Станіславчика) – див. Табл. 1.

Загальновічова рада землеробів, звісно, і дала відповідь на такі віхові події. Це теперішній феномен «Змійових валів». Ця загально державна фортифікаційна споруда (загальною, хоч і переривистою довжиною – більше 2000 кілометрів) Великої  Скуфії (її сполуки й толоки оріїв)  тільки тепер уже описана, а саме, в Україні прийнято виділяти 11 груп цих пам’яток:

 –  Змієві вали Київщини — найбільша система укріплень на правому березі Дніпра, що складається з валів різної висоти і довжини. Загальноприйнятне Змієвими називати саме залишки валів по ріках Віта, Красна, Трубіж, Стугна і Рось, які й посьогодні збереглися в доброму стані, досягають місцями 15 м заввишки і десятків кілометрів у довжину;

 ­– Змієві вали Переяслава — двовалова система укріплень неподалік нинішнього міста Переяслав-Хмельницький Київської області;

 ­–  Змієві вали Посулля — назва широкого валу, що тягнеться по правому березі ріки Сула від її гирла до середнього плину і його відгалужень, що доходять ледь не до міста Суми; – Змієві вали Полтавщини — два переривчастих вали, що розташовані по правих берегах рік Ворскла і Хорол.

 –  Змієві вали Харківщини — всього два могутніх редути довжиною 20 і 25 кілометрів біля Харкова і Змієва відповідно.

 –  Змієві вали Поділля — назва цільного валу, що тягнеться від середнього плину ріки Південний Буг до районів центральної Черкащини і невеликої кількості менших валів цього ж району.

 – Змієві вали Волині — загальна назва великої кількості невеликих за розмірами і довжиною валів, що містяться в чотирикутнику Львів-Луцьк-Рівне-Тернопіль.

– Кримські вали – трирядкова система укріплень між Азовським і Чорним морем на Керченському півострові. Ще в середині I тисячоріччя до нашої ери Геродот писав, що для захисту від скіфів місцеве населення викопало широкий рів і побудувало вал від Таврійських гір до Меотійського моря. Вал одержав назву Кіммерійського.

–  Нижній Троянів   (Траянів) вал — розташований  на території  Бессарабії,  тягнеться  від селища Затока до міста Білгород-Дністровський.
– Верхній Троянів (Траянів) вал — починається біля міста Бендери (Молдова) і тягнеться до ріки Прут безперервною лінією, потім різко повертає і з’єднує річку з дунайсько-чорноморськими лиманами Ялпуг, Катлабуг і Сасик.
– Троянові (Траянові) вали Подністров’я — система валів, що знаходяться між містами Тернопіль і Кам’янець-Подільський. Мають переривчастий характер. Складаються з двох ешелонів центрального ланцюга і хаотично розкиданих валів; окремі з них знаходяться навіть на Буковині.

Існує тепер і слов’янський міф про природу феномена «Змієвих валів», який наприклад описав Сергій П’ятигорський: «Змиевы Валы — табу в истории»:

«Чи довго, чи коротко вони билися, тільки Микита Кожум’яка повалив змія на землю і хотів його душити. Став тут змій благати: — «Не бий мене, Микитко, до смерті! Сильніше нас з тобою нікого на світі немає. Розділимо увесь світ порівну: ти володітимеш в одній половині, а я — в іншій». І тоді сказав Микита: — «Потрібно ж раніше межу прокласти, щоб потім суперечці між нас не було». Зробив Микита рало в триста пудів, запріг в неї змія і став від Києва межу прокладати, борозну пропахувати; глибиною та борозна два сажні з чвертю. Провів Микита борозну від Києва до Найчорнішого моря. Стали і воду ділити — вгнав Микита змія в Чорне море, та там його і втопив. Борозна Микитина, говорять, і тепер подекуди по степу видна: дибиться вона валом сажнів на два заввишки і зветься відтоді Змієвим Валом. Довкола мужики орють, а борозни не відкривають: залишають її на згадку про Микиту Кожум’яку».

Так, або приблизно так, розповідали упродовж сотень років про незвичайні рукотворні земляні насипи — вали, що розташувалися ланцюжком на території лісостепу України, на південь від Києва, а також на півдні Молдавії і Румунії. Слід сказати, що перші дискусії  в ХIХ столітті велися не лише про призначення валів, але про сам факт їх існування. Коли рукоділля валів, загальною протяжністю близько 2000 км сумнівів вже не викликало, все ж залишалося питання. Від кого ж вони захищали, ці сотні кілометрів земляних фортифікаційних споруд заввишки 10-15 метрів і шириною до 20? У яку сторону вони були обернені — проти лісу або степу, на північ або на південь вони дивилися? Відповідь проста. В їх конструкції, що завжди включала у південної підошви рів глибиною до 2-3 метрів, а він те і був спрямований у бік степу. Додамо до цього, що в деяких місцях знаходилося до 5-6 паралельних земляних укріплень. Виходить, що хтось побудував ці велетенські по середньовічних, та і нашим сьогоднішнім міркам споруди, захищаючи себе від степових воїнів, обозів переселенців або римської ударної кінноти з південного напряму.

Виходить, щось приховував літописець [вже Києвської Русі] XI століття, складаючи за замовленням Владимира Мономаху історію Русі. Щось, що йому не потрібно було афішувати або оспівувати. Виходить, будували ці фортифікаційні комплекси раніше за IX століття, починаючи з якого послідовно ведеться відоме нам літописання. Та і чи були доступними за часів роздробленої, тільки тих, що набирали силу, нової політичної структури – Київської Русі, такі людські ресурси. Відповідь однозначна — ні, оскільки «будівельники» в цей час займалися «обгороджуванням» своєї власної землі: міста, селища, від своїх же часом сусідів-грабіжників. Тільки концентрація влади в одних руках може, та і приводила, до побудови таких монументів в історії людства, як Єгипетські піраміди, Зіккурати Вавілона і Нового Світу або Великої Китайської стіни.

vildymyr

«Усі ці пам’ятники історії зводилися (як і в недавній час рукотворні моря чи канали) під час відносно спокійних, необтяжених міжусобицями років. Цьому повинне супроводити правління одного великого правителя, коли усі вільні резерви країни кидаються на виконання глобального завдання….» І все виконано мирно і без ніякого рабського ярма оріями Скуфії, в тому числі і Пониззя. Що надовго спасло не тільки від раптових наскоків «молодих» готів на поселення землеробів а і від глобальної громадянської війни.  Був і серед готів мудрий отаман – Германаріх що в ті часи пізньої Скуфії теж  побоювався міграційної хвилі гунно-булгарско-угорских племен. Й тому теж був одним із організаторів розбудови змієвих валів. Доречи, Германріха (ім’я ж яке!), що й до цього часу є героєм Германії, західні царі вже не відносили до «варварів-скіфів» й величали своїм – «царем». Але сам Германаріх називав себе завжди тільки «суддею».  А хвилі наскоків для здобуття «легкого хліба» спочатку західних готів, а потім східних гунів,  стали, пізніше відомі як — Велике переселення народів.

monomah

Були й сакральні «гріхи» готів, що позабули вже, мабуть, свою родословну. Наприклад: вони знищили (розіп’яли владику одного із країв Скуфії із синами його та 70 старійшинами для залякування інших) віковічне плем’я антів у пониззі Дніпра та Буга, вождем котрих на той час був міфічний у слов’янстві Бож (у «часи Бусів» із «Слова о полку Ігорівім»), бо, мабуть, той був пра-засновником роду непокірних бужан.   Гуни (що мали й свого військового генія Атілу, які чинили наскоки і на іншу землеробську країну, але рабовласницьку імперію, що теж будувала свою глобальну фортифікаційну споруду – Велику Китайську стіну древнього Китаю, що не збереглась до нашого часу, але сучасний Китай має у своїй історії цілу епоху — Хань) в результаті витіснила готів з лісостепової України (доречи, вони під керівництвом кагана Баламира покарали готського отамана Вітамира за вбивство Божа) і готи  знову рушили на захід Європи, привівши вже там до занепаду Рим і, взагалі, усю — Велику Римську Імперію.

Настав час розквіту нової імперії — Візантійської, із столицею в тільки що побудованому місті — Константинополі, а ще через 500 років і Київській Русі. Ось що виявляється ховалося під назвою «Змієві Вали»

valy

Наша ера зачинається із Різдва Христового, на диво-роди якого приходили й волхви зі своїми дарами. Дари виправдалися. «Ісус Назаретський —  цар іудейський» (що тепер практично на всіх православних хрестах відмічається символом – «ІНЦІ»), — вислів фарисеїв, яким насміхалися над сином простого прочанина, теслі —  винайшов спосіб боротьби зі Злом, що набирало силу кожного підневільного у всьому тогочасному Світі – «люби Бога (Небеса),… люби ближнього, як самого себе». І своїм прикладом муки і організації свого розп’яття на Хресті Ісус спробував простити все і всі гріхи  людства одночасно. Ця проста методика послухання Богові Небес, наміснику Бога на землі (царю, владиці, сатрапу, цезарю…) і «не спротив злу насилля» дійшла і до розуму (і як, правило, не до душі) правителів (цезарів) самої могучої імперії на той час – Римської. І вже тоді вони на межі із Великою Скуфією створили свою провінцію Малу Скіфію. І ще, в послід цього, для упокорення волі сусіднього великого і незрозумілого суспільства в ІІІ ст. н.е. Ефеський церковний собор затвердив Скіфську єпархію, куди входив і Київ. Її Герб:

gerb kyiv

За переказами теперішньої православної церкви в землях Скіфської єпархії проповідував ще святий апостол Андрій Первозванний. Єпархія виросла в регіоні відомому в античності як Мала Скуфія (чи Дакія Понтійська), що протягнулася від гирла Дністра та Дунаю до Балканських гір. Єпархія була розташована у гирлі Дніста та Дунаю, що тепер має стару назву – Бессарабія. Нинішня південно-західна частина Бессарабії (Ізмаїльський повіт), носила різні назви. Так прадавні греки називали її Малою Скіфією; римляни в наслідування греків називали Скіфією, а після — Ящероокою; знаменитий грецький географ Страбон — Гетовой пустелею; Птоломей — Нижньою Мезією, самі ж греки — Задунайською Фракією; після завоювання цієї пустелі римським імператором Трояном І, в 107 р. по Р. X. — Дакією або Трояновою областю; у III столітті готи — Візіготією, гуни — Гунніваром або Царственим шатром; болгари — Зовнішньою Болгарією; у IX ст. печеніги — Фегер Варом, а потім Ателькусом; древні румуни — Бесарабом або Цара-Бессарабська; у XII старовіри-слов’яни — Кутом; Русь — Білгородчиною і Біло-Сербією; у XVI ст. турки — Томаровим цинутом; у XVII стародавні татари — Буджаком, Ногайським степом, а по візантійському літопису «Джан»; у XIX ст. румуни — Нижньою Дунайською областю; під час російсько-турецької війни 1806 — 1812 р. російський уряд — Задністровськой областю, а з 1878 р. — Ізмаїльський повіт, тепер – Одеська область (міста: Тирасполь, Білгород-Дністровський, Іллічівськ, Татарбунари,  Арциз, Болград, Бухарест, Рені, Ізмаїл, Кілія і о.Зміїний).

Єпархія була населена, в-основному, ймовірно, гето-даками — а після римського завоювання на початку II століття до них додалися римські колоністи, багато хто з яких був християнами що йшли від утисків на околиці імперії. Кафедра єпископа незабаром розташувалася в місті Томи (нині Констанца) — столиці регіону. Хоча авторитет Константинопольської кафедри здавна признавався Томийскими архієреями, до IV Вселенського (Халкідонського) Собору єпархія була автокефальною. 28-м правилом цього Собору вона була підпорядкована Константинопольському патріархові як і усі інші церковні області «в межах варварів», але номінально і далі продовжувала числитися «самовладною». Особливістю єпархії, по зауваженню Созомена, було те, що тут постійно зберігався древній звичай, по якому церквами усієї провінції завжди управляв тільки один єпископ. Кафедра Томи була архиєпископією.

Нашестя готів, а особливо слов’ян і булгарів з VI століття, захлеснули єпархію. Проте вона не була скасована і ще згадується у кінці IX століття в статуті Льва Премудрого (886-911) про митрополії, підведені Константинопольському патріархові.

Відродження кафедри з центром в Констанці сталося вже в XX столітті, у складі Румунської Православної Церкви. Кафедра знову отримала найменування Томийскої, і являється нині архієпископією Минтенськой та Добруджійскої митрополій.

Розкол безкрайньої обширі сколотів (скіфів) все більше відчувався. З півдня насідали    імперські васали Риму, а потім Візантії та Османського халіфату. З півночі та заходу — германські та балтські племена (завдяки готам, балтам, франкам, англосаксам, уграм…). Зі сходу — самостійно окріплі тюрки, що створювали на теренах Великої Скуфії вже свої угрупування: татарські, половецькі, печеніжські, ногайські… і Тюркський каганат…

Розкол відбувався не тільки за принципами розширення існуючих на той час імперій, а й на основі виникнення нової монотеїстичної релігії (пізніше названої – християнством), що виникла у Палестині, в І ст. н.е. як Новий Завіт авраамічної релігії та іудейської Тори. І хоч проповідниками Християнства, яке уже через 20 років після його створення на окраїнах Римської імперії почало набирати великі оберти у часі і просторі Західного Світу, швидке впровадження на теренах Великої Скуфії відбулося тільки в так названій Малій Скуфії. Але, все ж – процес пішов.

А от нові віяння спільного (індоєвропейського!) ведичного бачення Світу на просторах Великої Скуфії не відбулися. Хоча ще за пів тисячоліття до «пробудження» нового «месії» незнаного до того на теренах Великої Скуфії юдаїзму із Близького Сходу, Ведична схема Світогляду теж була обновлена історично відомою до тепер земною людиною-мудрецем, що мала родові коріння одного із скіфських племен, — Буддою Сак’ямуні (Готамою – Бик-Туром).  Не набула тут поширення і ще одна нова релігія, що виникла у арабському світі через п’ятсот літ після виникнення християнства – магометанство.

Настав довгий і болісний для соціуму час відкату від відпрацьованого механізму сколоти державотворення. Зачалися нові схеми утворення соціальних угрупувань людності і їх скеровування на розрішення загальних проблем і ускладнень соціуму.

Під час розколу почали створюватись нові етнічно близькі угрупування не тільки на тюркській основі (за Аджі Муратом – кипчаки), а і за спорідненою віросповідної та мовною основами. Таким загальним етнічним угрупування стали і  слов’яни. За  Марія Гімбутас, «Слов’яни»: «Сьогодні у світі існує приблизно 200 мільйонів людей, що говорять на тринадцяти слов’янських мовах, що об’єднуються в східну, південну і західну групи. Ймовірно, вони сталися з єдиного джерела приблизно в дев’ятому столітті до нашої ери. Мови відповідних груп близькі між собою, що підтверджують перехідні діалекти між тією або іншою мовою. Сучасні поляки, кашуби, лужицькі серби, чехи, словаки, словенці, хорвати, серби, македонці, болгари, українці, росіяни і білоруси говорять на своїх мовах і мають власні культури, які розвивалися упродовж останніх десяти століть. В той же час, слов’яни не являються антропологічні виділеною групою, не існує слов’янської раси, також як не існує німецької або романської рас»…[чи гебрайської].

 

Нація Чисельність млн. Самоназваслов’янства — словѣнє Назва:Єврей /ירבע/
білоруси 10,5 славяне габрэй, жыд
болгари 12 славяни евреин
боснійці 2 Slaveni žid
кашуби 0,5 Słowiónie Żyd
лужичани 0,15 Słowjany Јеврејин
македонці 2,2 Словени евреин
поляки 55 Słowianie Żyd
росіяни 140 Славя́не еврей, жыд
серби 10 Словени Јеврејин
словаки 6 Slovania žid
словенці 2,3 Slovani Jud
українці 46 слов’яни єврей, юда
хорвати 5,7 Slоven Jevrejin
чехи 11 Slované žid
чорногорці 1 Словени žid

Згідно із російською (наприклад: «Энциклопедия Кругосвет»): «Самоназва слов’ян сходить із слов’янської лексеми «слово» (тобто слов’яни — ті, які говорять, розуміють через словесну мову один одного, вважаючи чужоземців незрозумілими, «німими»)». Але ж саме масове етнічне угрупування слов’ян – росіяни (та ще лиш білоруси, та болгари і боснійці, що довгий час вимушені були бути під мусульманами, а боснійці й до цього часу мають мусульманську віру) називають уже себе «славянами». А це вже, як кажуть одесити: «дві великі різниці» — бо ж від зовсім іншої слов’янської лексеми – «слава».  Може ці слов’янські етноси пішли по шляху іншомовного звучання своєї древньої самоназви (у всіх теперішніх Західних етносів ця назва пішла із давньогрецької латині – Slavicis), а може, завдяки прийнятому у соціумі юдейського християнства від зробленої рабі юдаїзму огласовки слова із іврит – סלאבי. Отже, тепер приходиться соціумам цих націй щось – славити. Це замість глибоко-свідомого шанування всіх своїх дій тільки за Словом Небесного Закону – Вед предків. Та й Євангеліє від Івана ж мовить:

1. Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово.
2. Воно в Бога було споконвіку.
3. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього.
4. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей.
5. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його.

А що стосується санскриту, то, мабуть, по аналогії попередньої самоназви скіфів (с+коло_ти де kola – обійми, охоплення), назва с+лов_яни де lvI — йти, рухатися, переміщатися, наближатися.

Що стосується життя людності Поділля (і поселення Ушків: Чачарин, Станілавів, Станіславчик) то його уклад і віра у закони Праві (Небес) суттєво не змінилась аж до утворення Київської Русі.

Також, глобальними  перемінами у соціальному загальному бутті, що відбувалися у І тис. н.е. у Світі та на теренах Великої Скуфії було створення Хазарського Каганату і Київької Русі.

This entry was posted in Знания, Опыт, Мудрость. Bookmark the permalink.

Добавить комментарий